темпера

Осіння та докучлива пора,
ну як на неї можна зазіхати?
Як можна? Гола вишня коло хати,
кубельце - донце з пуха та пера,
немов прислів'я - чув колись давно.
Це темпера скоріше, не олія.
Не вмію малювати і жалію.
Ще б натюрморт - є яблука, вино...
Коли б я малював картини ці,
та це не я, це осінь змалювала.
Я листя малював би вщент зав'яле,
але для цього взяв би олівці,
бо з фарбами не дуже... А колись
здавалося, що можу. Що там далі?
Відтінки, згодом риси та деталі.
Журба перетворилася на злість,
і то моя провина, знаю сам,
у жовтні все оранжеве та жовте.
І ти б мені сказала - та пішов ти,
дала би волю зойкам та сльозам -
навіщо ти малюєш, милий мій?
Невже не бачиш, як це не доречі?
Навіщо залицяння ті старечі,
не Єва я, ти - не в Едемі змій.
Тож я прошу - облиш з усім отим,
є двір, є час паркан пофарбувати.
Не треба малювати... А слова ти
римуєшь, відпускаючи, як дим
до неба - ось, цигарку допалив,
і все на цьому - твій останній вирок.
Не має в ньому жодних підковирок,
та Єва все ж на змія має вплив.
Закінчую. Сказала ні, то й ні,
є гола вишня, жовтень, павутиння,
є ми з тобою - дві осінні тіні
в торішньому малюнку на стіні.