Две сестры
У одной душа светится в любви,
В сердце у другой обгорело всё,
Словно изнутри гложет змей её:
— Что же ты, сестра, не приходишь в храм?
Столько лет тебя я не вижу там.
— Нова віра є краща, ніж у вас,
Московітів всіх проженемо враз.
— Страшно мне, сестра, за тебя боюсь,
Каждый день и час о тебе молюсь.
— Винна ти сама у моїй біді,
Кривдила мене всі останні дні.
— Не могла, сестра, я тебя предать,
Ведь у нас одни и отец, и мать.
— Вихор зруйнував спогади і сни,
Пам’ятаю лиш спалахи війни.
— Отогрею и всю любовь свою
Я тебе отдам, возвратись, молю.
— Не бреши мені про кохання вже,
Ненависть, та біль в серці є лише.
— По ночам не сплю, (в том свидетель Бог),
В детстве нас никто разлучить не мог.
— Кайдани свої залишай собі,
Краще хай життя промайне в журбі.
— Враг у нас один, и тот враг не я!
На груди твоей греет бок змея.
— Тихше, бо вона лікарка моя,
Всім готує сік з ліками що дня.
— Не лекарство то, а змеиный яд,
Что приносит смерть и приводит в ад.
— Заздриш ти мені, кажучи брехню,
З зіллячком її я немов в раю.
— Поклянусь, тебя не оставлю с ней,
Для меня, сестра, нет тебя родней!
Замахнулся меч и убил змею,
Возвратилась дочь вновь в семью свою.
Свидетельство о публикации №124100102992