Две сестры

Две сестры стоят на краю Земли,
У одной душа светится в любви,
В сердце у другой обгорело всё,
Словно изнутри гложет змей её:

— Что же ты, сестра, не приходишь в храм?
Столько лет тебя я не вижу там.

— Нова віра є краща, ніж у вас,
Московітів всіх проженемо враз.

— Страшно мне, сестра, за тебя боюсь,
Каждый день и час о тебе молюсь.

— Винна ти сама у моїй біді,
Кривдила мене всі останні дні.

— Не могла, сестра, я тебя предать,
Ведь у нас одни и отец, и мать.

— Вихор зруйнував спогади і сни,
Пам’ятаю лиш спалахи війни.

— Отогрею и всю любовь свою
Я тебе отдам, возвратись, молю.

— Не бреши мені про кохання вже,
Ненависть, та біль в серці є лише.

— По ночам не сплю, (в том свидетель Бог),
В детстве нас никто разлучить не мог.

— Кайдани свої залишай собі,
Краще хай життя промайне в журбі.

— Враг у нас один, и тот враг не я!
На груди твоей греет бок змея.

— Тихше, бо вона лікарка моя,
Всім готує сік з ліками що дня.

— Не лекарство то, а змеиный яд,
Что приносит смерть и приводит в ад.

— Заздриш ти мені, кажучи брехню,
З зіллячком її я немов в раю.

— Поклянусь, тебя не оставлю с ней,
Для меня, сестра, нет тебя родней!

Замахнулся меч и убил змею,
Возвратилась дочь вновь в семью свою.


Рецензии