Гiпердактилiчне

Кохана, послухай… давай ми займемось лірикою!
Ні, ти не дивуйся, благаю, не поспішай
Із висновком. Бо наперед уявляю вироки я:
Що зовсім уже нездорова моя душа.
Хоч спробуймо!  Ну ж бо! Займемось. Непередбаченою!
Не тою, що в ній праця довга і кропітка -
То потім естети її обізвуть культспадщиною,
Чорнетки на Christie's збуватимуть з молотка…
Не давньою, ніби з-під ременя в школі вивченою.
Тим більше не тою, що он - копіпасти скрізь.
Не тою, що смиканням різних цитат понівечена.
А нашою… Де кожен образ – то є сюрприз
І шок:  як вдалося із безлічі слів обрати саме
Таке, що про тебе, про мене, про нас до сліз?
Щоб літери в голови били неначе градусами.
Щоб кожен рядок – як пелюсточка fleur de lys.
Давай ми зримуємось нашими відповідностями.
Спаруємо  мрії, фантазії, сни, думки.
Займемося так, щоб створити наш спільний плід нестями:
Твій зміст - моя форма; захочемо – навпаки.
Займемося нею з шаленістю та експресією.
Лишай на душі де подряпинки, де рубці.
Я радше зрадію тій пристрасті, що в процесі її
Тримати у рамках себе - як вогонь в руці.
Щоб наче тарасова сила - та і з костенківською
Жіночністю стали одним і прийшли в екстаз.
Я всі ті грішки, що б з тобою ще молоденьким скоїв,
Тепер надолужу - і нам не завадить час.
Щоб солодко дуже було… ну і трішки моторошно:
Стихія жива – то не відео, то не jpeg.
Щоб лірика ця– наче бонусом з неба подорож нам
Звідсіль до Едему, а ще to the Moon and back.
І щоб енергетика справді була убивча в неї. 
Таким я б з тобою займався , кохана, як
Можливо це лиш з однією на світі дівчиною…
Щоб все було спільним: від пестощів до звитяг.
Хай посмішкою з висоти освятить нам Леся її.
А потім – в серцях берегти, як скупий – майно.
Давай як коханням займатись - але поезією!
А можемо і навпаки – чи не все одно?