Коли я запросила тебе в тихий день у танок...

"У вікні мерехтіння вогнів кольорових реклам,
Світлофорів, машин, ліхтарів, наче просто оздоба,
Я легенько торкаюсь тебе, теплий подих губам,
А кохання танцює у ритмі та русі – кізомба…" (І. С.)

...
Коли я запросила тебе в тихий день у танок
Не були ще близьки.  Та тоді стали поруч як діти.
Щоб  навчитись ходити разом не у сяйві зірок
А на грішний землі і один-одного розуміти.

Я тоді ще була і грайлива і дуже проста
Відкривалась тобі, жартувала і шла за тобою
Де , тамуючи подих, тіла "рахували до ста"
Де збувалися мрії...

Які потім стали любовью.

Та любов увійшла до нас з болем, з війною... Як кат.
Як хронічно, надмірно напружені нерви та рухи...

Я не вмію тепер посміхатися.  Вже не легка
Мого тіла хода.

Впали крила. Залишились руки.

Я пручалась тому. Я казала тобі "відпусти
Бо не вмію кохати потрошку. А тільки назавжди. "

Та зближалися дні і події. Тіла і світи.
А тепер це все є я сама. Як його залишати?

То ж без остраху йти треба далі...

Підтримай мене.
Заплети мені в коси думки і шляхи нам без краю.

Бо якщо все хороше не збудеться з нами,  мине
Я вже більше не зможу.... (Ти знаєш і сам це, гадаю.)

Відчуває мій син і благає себе берегти
Відчувають всі ті, що чекають падіння і страти...

І якщо нам судилось біду всю цю перемогти
Ти колись зрозумієш і сам як таке відчувати.

І танок наш тут ок.  Є і  рівень і стиль є і ритм
Тільки крил вже немає.  І більше ніколи не буде.

Тож, благаю, прошу - обережно. Того не бери
Що жило у мені і без мене ходило між люди

А душа як дитина - смішна, дуже щира й сумна
Як не втрачу її, то вона нам багато розкаже..

...

Знаєш,  змусила встати себе. Танцювала. Одна.

Дуже легко і страшно.

Красиво, звичайно. 


А як же.