Иван Франко. Свободные сонеты. Как и железо...

Как и железо с дивной силой, коя
К себе другой объект железа притягает
И магнетизм зовётся, не в покое,
Но в непрерывном действье пребывает, —

А коль его безделье вскроет ржою,
То подо ржой и сила погибает, —
Так точно сердце, праздности стрелою
Пронзённое, само себя съедает.

Лишь труд сотрёт ту ржу, что грудь сжирает,
Лишь труд живое чувство сберегает,
Источник ссохший может оживить.

Лишь труд мужскую силу закаляет,
Лишь труд мир изменял и изменяет,
В труде и для труда лишь сто́ит жить.

1880




Як те залізо з силою дивною,
Що другеє залізо тягне к собі
І магнетизмом звесь, не в супокою
Зціпляєсь, але в ненастанній пробі, –

А як його безділля вкриє ржою,
Під ржею й сила гине, мов у гробі, –
Отак і серце, що, грижі стрілою
Прошиблене, само з’їдаєсь в собі.

Лиш праця ржу зотре, що грудь з’їдає,
Чуття живе, неткнуте заховає,
Непросихаючу нору живить.

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.

1880