Нарешті ми зустрілися, козаче,
уперше за ці довгі дні війни.
З-за хмари сумовито лине «Кача»,
окіл – лише посохлі полини…
Маленький горбик, вкритий чагарями,
облуплений, мікроскопічний хрест…
Невже Всевишній прямо біля брами
наклав на тебе… всемогутній перст?
Ні прізвища, ні імені, ні року…
Три дощечки – усе, що в тебе є!
Які, скажи, які твої пороки
їх змусили забуть ім’я твоє?
У відповідь – одні пориви вітру,
між ними – лише тиша гробова.
Долонею скупу сльозу я витру,
аби не змокла висохла трава…
А ще хмарини, що козацькі вуса,
на цвинтар нависають з вишини.
Отак, Вітчизно, Ненько моя руса,
в землі тепер лежать твої сини…*
24.09.2024
* Миколі Андрійовичу Євтушенку
Безiменний
© Copyright: Олександр Мачула, 2024
Свидетельство о публикации №124092404712
Свидетельство о публикации №124092404712
Рецензии
