Смерть во сне

Розповідь: Смерть у сні...
Ми жили щасливо, у своїй красивій, співучій країні!
Але через 78 років війна знову постукала своєю кривавою, кістлявою рукою в наші двері, в наші домівки... міста і села.
Майже в кожній сім'ї хтось на війні захищає свій народ, Батьківщину.
Багато вже загинуло дівчат і хлопців, чоловіків і жінок які віддали своє життя за нашу свободу. Вічна пам'ять їм нашим дорогим...
Скільки варвари зруйнували наших мальовничих міст і селищ?...
Скільки вбито ні за, що мирного беззбройного населення? Закатованого, в казематах, окупації.
В окупації люди виживають, в щоденному приниженні, нав'язуванні своїх паспортів, нескінченне мародерство... тортури, побої...Скільки вивезено дітей, і дорослих в Росію.
Скільки вбито, замордовано, зґвалтовано наших юних дівчат і жінок, і навіть дітей. Жінки які мали б дітей, раділи любили та пестили їх частуючи запашними українськими стравами...
Дівчата зґвалтовані із розпоротими животами, вивернутими нутрощами, повішаними на деревах. Найменшій 14... Зґвалтовані спалені на дорозі лежать кучею прикриті прямо на дорозі... А скільки їх мертвих по ворожих бліндажах? Ні це не Чікотіло прийшов до нас на землю. Це внуки своїх дідів котрі воювали з фашистами.Читати, писати про це все неприємно   боляче.
Але мовчати не можливо треба кричати на весь світ.
Скільки знайдено невпізнаних могил в лісах  цивільного населення з зв'язаними руками й пострілом в голову... Серед них діти два три роки, що вони кому завинили? Вони, що нацисти чи бандерівці?
Кожного дня і ночі нас обстрілюють ракетами... а ми живі та не здаємося. Перемогли фашиста, перемножимо і російських покидьків окупантів!
Жила, в Україні сім'я, весела працьовита, Божою ласкою оповита. Мали сина і  доньку. Кожного разу їздили на море літом, діти Сашко і Маша любили купатись ходити в зони розваг.
Але у 2022 році не судилося попасти на відпочинок клята війна зруйнувала всі плани.
Тепер не тільки в Софіївський парк страшно дитину повести, по вулиці іти не безпечно!
Ракети, дрони, Шахеди прильоти... страшне і сумне твориться, в Україні.
Кожного дня когось несуть на погост. Розгулялась смерть, в Україні!
Наші героїчні хлопці не зламні, воюють за кожен клаптик землі.
Але серце розривається від болю коли несуть молодих, ще навіть небритих воїнів героїв. Люди стоять на колінах живим коридором і плачуть кидаючи квіти...
Нескінченні тривоги, живеш наче одним днем...
Ольга і Степан, під час тривоги ходили, або в підвал, в бомбосховище.
Сім я жила весело і дружно, навіть, в страшному сні їм не снилось, що може розпочатись війна.
Оля була, в декретній відпустці з  Сашком, а Маші вже 8, вона ходить до школи, але зараз на онлайн заняттях.
Степан після порання, в АТО 2015 році тепер не воював, шкутильгав трохи, коліно погано згиналося.
Ходив на працю, в авто парк.
В той день Ольга заходила до крамниці накупляла всякої смакоти, щоб пригостити діток смакотами. Наварила дітям улюбленої пюре з тюфтельками. Повечеряли діти гралися, як завжди.
Оля і Степан сиділи, пили чай розмовляли:
- Знаєш Степан у мене якось на душі не спокійно, покійні мама і тато сняться.
- Такі усміхнені, в гості запрошували, а хата в них чомусь білована сільська біла, біла.
- Чув, жінки казали на роботі, що покійні сняться до зміни погоди!
- А це якось проснулась, а тебе немає, вони поряд на ліжку лежать, і мама мені голову гребінцем покійної бабусі Соні волосся розчісує... А воно таке довге з ліжка на підлогу звисає.
- Олю та не бери дурне, в голову, все буде добре, закінчиться війна на море діток повеземо!
Степан підійшов і обійняв дружину, поцілував...
-  Степане, я тобі не розповідала, голуб об вікно в  дитячій спальні вдарився і на смерть вбився!
- Все годі Олю цих розмов, я поприбираю, в кухні та посуд помию, а ти клади Сашу і Машу тобі ще казку на ніч їм читати.
Оля помила діток і вони лягли на просторому ліжку поряд, Оля почала читати казку про котика і півника.
Степан теж полюбляв слухати казочки Оля їх гарно читала, по ролях...
Сашко спав на окремому ліжку, а це попросився  лягти поруч коло Маші.
Степан помив посуд прибрав в кухні, прийняв душ і пішов подивитись чи поснули діти? Подивився заснули діти, ще й Оля обійнявши їх солодко спала.
Степан не став будити кохану дружину, прикрив ковдрою і вийшов з кімнати зачинивши двері дитячої.
Пішов перекурити на балкон вони жили на шостому, в дев'ятиповерховому будинку.
На вікнах у них гарно цвіли Орхідеї, він згадав, що кожного року на 8 березня дарує їх Олі.
Сьогодні вони не пішли до бомбосховища наче декілька днів не було ракетних ударів. Люди вже стомилися від безсонних ночей.
Степан ліг теж в ліжко і швидко заснув, думав Оля проснеться і прийде до нього. Він заснув, швидко і впав в глибокий сон.
Під ранок крізь сон він почув якийсь гул і щось масовано вдарило по дому. Степан від удару впав з ліжка і забився головою об стіл, в голові запаморочилось...
Звідкілясь просочувався дим, повилітали вікна зі своїх місць.
Степан встав підбіг до дверей спальні дитячої, став смикати двері вони не відчинялись... Приніс зі складової сокиру і став вирубувати перекоси вшийся косяк.
Коли нарешті він відкрив двері, мало не впав, в провалля спальні не було.
Все горіло і весь під'їзд був майже в вщент зруйнований. Хтось безумно кричав і плакав на вулиці. Степан теж закричав в димове провалля.
 - Оля, Саша, Маша... до хрипоти, в горлі. Потім вибіг і побіг по сходах, де інде вони були покарлючені. Він біг ними, падав знову біг...
Нарешті вибіг на вулицю, там працювали пожежники, люди допомагали розбирати завали. Скорої помочі збирали та виносили поранених, він заглядав на кожні ноші, чи немає своїх і все кричав:
- Оля Саша, Маша!
Розбираючи завали, було знайдено майже 20 людей, поранених 18 осіб серед них діти.
Під завалами кричали та плакали люди!
Степана сім'я була серед не живих. він плакав і кричав несамовито:
- За, що сволота, вони ж діти... Оля була в опіках і ранах, голова розбита.
В Сашка не було ніжки та руки, загинув від забою. Маша була вся в забоях і опіках, живіт з раною, Степан метався від одного тіла до другого і вив несамовито.
Скорих було багато його сім'ю теж повантажили везти до моргу. Супровідних не брали до моргу, тільки з пораненими. Сусід плакав поряд з ним, цілуючи мертвій матері руки...
Це було щось страшне і безумне... Лишень учора він бачив сусідів живих, здорових, а сьогодні їх нема, якась Путінський шизофренічний маразм забрав їх  з без цінного життя... Розтрощений дім димів, диміли та машини, дерева розтрощені масованим ударом. На домові були вибиті вікна.
Скора повезла його сім'ю до моргу, його з собою не взяли, сказали приїхати після патологоанатома. Він побіг за ними потім зупинився, сів на уламок дерева обхвати в голову руками та плакав...
В голові в Степана все гуло, і він  не розумів, що сім'ї вже немає...
Сусід з наступ нього під їзду, запропонував піти  до нього, і Степан слухняно пішов за ним... Кругом був запах гарі й газу.
Прийшли до оселі на другому поверсі, чоловік запитав:
- Чаю?
- Ось там ванна!
Степан пішов вмитись і вимити руки.
- В мене теж загинула дружина вагітна, теща і тесть, вони жили теж у вашому під'їзді поверхом вище. Пішла, в гості...
- Жінка померла і її батько одразу, від нього мало, що залишилось.
- Теща на скору не донесли, від сердечного нападу...
 - У нас доня повинна була народитись, Емілією хотіла Таню ша назвати.
Він гірко заплакав, чоловіку було лише 26, а він вже вдівець. Вони сиділи та плакали два різні чоловіки, а горе одне.
Через два дні тих хто був впізнані ховали на місцевому кладовищі, це було щось страшне. Степан плакав і питав у Бога навіщо залишив він його без дружини та дітей? Погост ще не бачив таких великих похоронів, на ньому  було так багато людей. Сльози лилися, в людей з очей і несамовиті крики...
Після дев'яти днів Степан пішов до військкомату і благав, щоб призвали. Він не міг знаходитись у зруйнованій квартирі. Де все говорило про сім'ю...
йому пропонували жити в гуртожитку, але він відмовився.
Разом з сусідом вони їздили на кладовище попрощались з рідними, і поїхали в військову частину.
Що їх чекає війна...
Скільки таких сімей по Україні? Скільки горя нам принесли фашисти з Росії?
За все це вони повинні відповісти!
Як страшно коли тебе твою сім'ю вбивають, в ночі у сні лише за те, що ти з України!
Олена. Українка.(Написано на реаліях імена змінені.)