Пафумернi дощi

Брунатного кольору тренч на письменній фігурі,
Скляна окулярів межа, парасоля складна... -
Збігались до неї дощі вересневі, похмурі
У сонячні дні, де вона почувалась - одна
Посеред людей - уособленням сірої зливи,
Що та розмаїтою біллю сочилася з ран
У стоки місцеві..., - у вірші, почасти, вразливі. -
Що більше вологи, то більш розкривався шафран
Її поетичних парфумів зі шлейфом озону,
Зі свіжістю неба в краплині фіалкових нот,
Які надихали її декольтовану зону
Ліворуч - на пагорбі серця осінніх погод,
Що їх аромати звільняли фонетику тіла,
Тамуючи спрагу до волі самого єства;
Ллючись у полон до емоції, чутно дригтіли,
А згодом на цноту паперу вкладали дива
Пахучі, доволі міцні, мов настоянки змісту,
Що якось-то медом по вусах поета текли,
Впадаючи римою в ніч таємничу, імлисту.
Ллючись із очей на бруківку затертих цеглин
Мого позаштатного царства, де змащено скроні
Духмянцями фенхелю з ниші книжкових амбре -
З полиці, на котрій уранці бракує флаконів,
Бо кожен читач від того опіату бере
Чи крапку, чи капку... - чи спів, чи потужності рева,
Вдихаючи смак рідини феромонових од,
Що їми омивано крони, сповито дерева;
Що їми надушено лісу занедбаний грот
Й - самотні нечитані кимось-то шпальта газетні;
Сповито зачинених шкіл гамірні букварі,
Надушено пульси зап'ястя закоханих леді,
Загублений шийний платок у сусіднім дворі -
Шовковий, із запахом зради - платок чоловічий
Й брунатного кольору лацкан до мо'го плащу.
За те, що вільготою камфори сповнені вірші,
За те, що моїми сльозами надушено інших -
Ці видива рим і безсоння до ранку прощу
Парфумеру... - дощу.


21 вересня 2024р.