Иван Франко. Тюремные сонеты. Сидел пустынник...

Сидел пустынник у скита и думал думу
Среди лесов безмерных и безлюдных,
И слушал пташек голоса пречудны,
И ветра песнь внимал печальнодумну.

Ан вдруг, голубка, его пташка бела,
Что уж два дни не знать где пропадала,
Над старцем крыльцами вострепетала
И тихо на колена к нему села.

Старик погладити хотел её рукою —
И обомлел: те крыльцы снежно-белы
Оббрызгало людскою красной кровью.

И вскрикнул старец: «О осатанелы,
Прокляты дни, егда с жилищ людских в сей лес
На крыльях голубь кровь людску принес!»*

13 сент[ября] 1889


* Мотив из Ленау (прим. И. Франка).




Сидів пустинник біля свого скиту
Серед лісів безмірних та безлюдних
І слухав пташок голосів пречудних
І вітру в гіллі пісню сумовиту.

Аж бач, голубка, його пташка біла,
Що вже два дні не знать де пропадала,
Ту ж понад ним крильцями стріпотала
І тихо в нього на колінах сіла.

Старий погладить хтів її руков –
Та й обімлів: ті крильця сніжно-білі
Оббризкала червона людська кров.

І зойкнув дід: «Прокляті, зсатанілі
Часи, коли з осель людських в сей ліс
На крилах голуб людську кров приніс!»

13 сент[ября] 1889