Украинский перевод Немирова 33 стиха

1

***

Имел бы если б я бы бронепоезда
Сегодня под рукой — я б их тотчас
Бы ринул грохотать немедля в бой, чтоб вам ****а
Пришла, козлам, за нравственный за облик вас.

А коли броненосцы бы имел —
Так чтобы с моря поддержали бы огнём
Чудовищных своих орудий, я б хотел.
Чтобы совсем тогда была ****а рулём!

И орбитальна группировка чтоб
С гиперболоидных своих всех батарей,
(Всей тысчей солнц их жёрл пылающих!), скорей —
Въебала, с бортовых бы, прямо в лоб,

Им, всем, кто навредить мене мечтает, да.

И русская сияла бы над этим всем звезда.

(25 июня 2008 года)

Мав би якби я б бронепоїзда
Сьогодні під рукою — я б їх відразу
Би кинув гуркотіти негайно в бій, щоб вам пєзда
Прийшла, козлам, за моральний за вигляд вас, зарази.

А броненосці би я мав коли —
Так щоб із моря підтримали б вогнем
Жахливих своїх знарядь, я б хотів.
Щоб зовсім тоді була пєзда конем!

І орбітальне угрупування щоб
З гіперболоїдних своїх батарей,
(Усією тисячею сонців їх жерл палаючих!), швидше, (егей!) —
В'їбало, з бортових би, прямо в чоло б,

Їм, усім, хто нашкодити мєні мріє, так гірко.

І російська сяяла б над цим усім зірка.

(25 червня 2008 року)
2

***

Утонули глазки в сале,
В сале утонули рожи.
Ой вы, братцы, хали-гали!
На кого ж я стал похожий!

Точно как траншеи, глазки
В рожи сале прямо стали.
Ох, какой же стал я гадкий!
Хуже, чем проклятый Сталин!

Знайте это, сука, дети.
Это — очень понимайте.
В смысле — водки, блять, не пейте!
А то станете такими же: некрасивыми и старыми.
А то станете такими же: бестолковыми, глупыми, усталыми и неповоротливыми.

(июнь, 2006 год)

Потонули оченята в салі,
У салі потонули пики.
Ой ви, братики, халі-галі!
На кого ж я схожим став навіки!

Точно як траншеї, очі
У пики салі прямо стали.
Ой, який я бридкий став щоночі!
Гірше, ніж триклятущий Сталін!

Знайте це, сука, діти.
Це — дуже розумійте.
У сенсі — горілки, бляха, ви не пийте!
А то станете такими ж: негарними та старими сидіти.
А то станете такими ж: безглуздими, дурними, втомленими та незграбними стугоніти.

(червень, 2006 рік)



3

***

Вот бы щазз ***нуть з гранатомёта! —
Вот хотя б во чо ***нуть бы щазз;
Потому что ох ты отчего-то
Заебало многое блять нас!

Вот ковровую бомбардировку
По хотя б чему сейчас бы дать!
Потому что злым, как будто волком,
Я с утра являюсь, сукаблять!

Вот бы ох как лазером с орбиты
Блять гиперболоидом бы — эх! —
Покрошить в капусту точно бритвой
Фортинбрасов (в худшем смысле!) всех!

Итд.

(24 сентября 2007 года, понедельник. Террористический народно-революционный романс).

От би зарасс ***нути з гранатомета! —
От хоча б у що ***нути б зарасс, бля;
Тому що ех ти чомусь етсетера
Заїбало багато чого бляха нас!

Ось килимовим б бомбардуванням
По хоч би чому зараз б дать!
Тому що злючим, наче вовком зрання,
Я з початку дня є, сукаблять!

От би ех як лазером з орбіти
Бляха гіперболоїдом би — вжих! —
Вшаткувати у капусту немов бритвою
Фортінбрасів (у гіршому значенні!) усіх!

Ітощо.

(24 вересня 2007 року, понеділок. Терористичний народно-революційний романс.)



4

***

Эх, опять приуныл!
От погоды такой (мама!)
Станешь просто дебил,
Прям совсем охуеешь.

От погоды такой,
От проклятого ветра,
Коий есть ледяной,
От (ё!) сумерек целый день.

Где же (мама!), тепло?
— Где-где-где. Где... В июле!
О, как не повезло
Жить (о!) не в Гонолуле!

Всем ветрилам назло.

(16 апреля 2005 года)

Ах, зажурився знову!
Від погоди такої (мамо!)
Станеш просто бовдур,
Прям зовсім охуїєш незнамо.

Від погоди такій,
Від цього клятого вітру, (дзень!),
Який є крижаний,
Від (вйо!) сутінків цілий день.

Де ж (мамо!), тепло?
— Де-де-де. Де… У липні!
О, як не пощастило воно
(О!) не в Гонолулі жити!

Усім буревіям на лихо, ого.

(16 квітня 2005 року)




5

***

Запах новых станций метро —
Есть такой, он волненье в умах у людей производит;
Сильно радует он их нутро;
До сих пор неизвестно учёным, отчего оно так происходит:

Но сие — точно так. Зафиксированный факт
Многократно есть тот, что подземный чертог,
Новосозданный, — действует именно так
На людей, на их всех, и, как будто их дёргает ток

Электрический, так он вдруг всех поражает,
Так его сразу все как вдруг осозновают,
И, расширивши ноздри, вдыхать дабы оный, тот запах, идут,
И становится малость слегка веселее людей-россиян трудный тёмный подземный маршрут.

(август, 2000 год)

Аромат новітніх станцій метро —
Є такий, він хвилювання в умах у людей справляє;
Дуже тішить він їхнє нутро;
Досі невідомо вченим, чому так він себе являє:

Але це — точно так. Зафіксований факт
Багаторазово є той, що підземний палац,
Новостворений, — діє саме так
На людей, на них усіх, і, ніби їх смикає струм - бац!

Електричний, так він раптом усіх вражає,
Так його відразу кожен як раптом переживає,
І, розширивши ніздрі, вдихати щоб цей, той аромат, йдуть,
І стає дещо трохи веселіше людей-росіян важкий посутенілий підземний маршрут.

(серпень, 2000 рік)






6

***

Я люблю тебя за жопу и за ум —
То и это сразу всякому бросается в глаза,
Выдающимся являясь и большим.
Потому отнюдь я не являюся угрюм,
Обнаруживая их поблизости сознанием своим.

Потому-то потому и потому.
А ты думала — ещё-то почему?
Вот поэтому по самому всему.
Потому что так — по нраву моему!

Потому позволь строкой такою
Мадригал мене закончить этот мой:
Дай же встретиться жопе с рукою!
Той — твоёй, ну а этой — моёй.

(октябрь, 1997 год)

Я кохаю за дупу і за розум тебе —
То й це одразу кожному кидається в очі,
Великим є в тебе це все та видатним.
Тому аж ніяк я похмурий не є,
Виявляючи їх свідомістю поблизу як дим.

Тому-то тому й тому.
А ти гадала — ще бач чому?
Ось тому по самому всьому.
Тому що так — до вподоби моєму!

Тому рядком таким дозволь
Мадригал мєні цей закінчити мій:
Дай же зустрітися дупі з рукою вволь!
Тієї — твоєї, ну а цієї — з моїй.

(жовтень, 1997 рік)






7

***

На улице зима.
На улица зима, ****ь конём!
На улице мороз своим пылает белым бешеным огнём,
А мы идём.

А мы идём с тобой вдвоём,
Под ветром пригибаясь как под артогнём,
Мы, пригибаясь, оскользаясь, перебежками бегём, —
Бутылку водки мы с собой несём.
Такую цилиндрическую, гладкую, холодную, весомую, прозрачную, несём.

И мы её, конечно, будем пить,
И обо всех явленьях жизни говорить
Со страшной силой все их прорубать,
И за одной ещё, и за ещё одной, и за одной ещё! бежать —

С большой, короче, пользой будем время проводить.

(осень, 1995 год)

На вулиці зима.
На вулицю зима, їбать конякой!
На вулиці мороз палає шалено білим вогнем, чортяка,
А ми йдемо усяко.

А ми йдемо з тобою вдвох,
Під вітром пригинаючись як під артою, тьох,
Ми, пригинаючись, ковзаючись, перебігаємо стількох, —
Пляшку горілки ми з собою несемо для нас обох.
Таку циліндричну, гладку, холодну, вагому, прозору, несемо удвох.

І ми її, звичайно, будемо жлуктити,
І про всі явища життя з тобою гомоніти
Зі страшною силою всі їх простинати,
І за однією ще, і за ще однією, і за однією ще! гнати —

З великою, коротше, користю час будем проводжати.

(восени, 1995 рік)

8

***

Зашибает Илья Резник
Ох, наверно, хорошо!
У него, наверно, денег
Ох, наверно, эх, мешок!

Водит он ****ей различных
Ох, наверно, в ресторан,
Он хватает неприлично
За различное их там;

Те хихикают, паскуды,
Задирают всё совсем,
Улыбаются разнуздно,
И всё прочее затем;

Я ж, поэт куда ж прекрасней, —
Попрекрасней уж его! —
Пропадаю безобразно,
Не имея ничего.

(Надым, июль, 1990 год)

Замилює Рєзнік Ілля
Ух, мабуть, добре!
Має, мабуть, грошенят
Ух, мабуть, ех, торбу!

Водить він хвойд різних
Ох, мабуть, у ресторан,
Він хапає тих негідно
За різне їх там;

Ті хихикають, мерзоти,
Задирають зовсім все,
Посміхаються безчеснотно,
І все інше потім, хе;

Я ж, поет такий прегарний, —
Чудовіший же ж за нього! —
Зникаю помалу почварно,
Не маючи нічого

(Надим, липень, 1990 рік)


9

***

Задушевнейшие дни настали!
Серые они, конечно, да, но и притом — лиловые!
Сумерки меня со страшной силой обуяли,
Всякая задумчивость приходит в голову,

Всякое лирическое (эх!) стихосложение,
И желание с девчонками познакомляться,
Наблюдая, как сверкающие всяческие отражения
По асфальту мокрому струятся (змеятся?),

Провоцируя различные соображения;
и проч.

(ноябрь, 1989 год, Тюмень.
В самом, стало быть, конце восьмидесятых)

Найщиріші дні навколо затопили!
Сірі вони, звичайно, так, але й до того ж — фіолетові!
Сутінки мене зі страшною силою охопили,
Різна задумливість спадає на думку, ет цетера,

Будь-яке ліричне (пхе!) віршування,
І бажання з дівчатами познайомляться,
Спостерігаючи, як блискучі усілякі нашарування
По мокрому асфальту дзюрять (в'юняться?),

Провокуючи різні міркування;
та ін.

(листопад, 1989 рік, Тюмень.
У самому, стало бути, кінці вісімдесятих)





10

***

Ах, какой сегодня день такой задумчивый!
Ах, какой он тусклый, матовый, мерцающий!
Ах, какой такой весь заторможенный и сумеречный,
Весь такой короче просто — настоящий.

Весь такой короче он — серейший.
Лед сухой, и снег утоптанный, и небо
Пасмурное, хмурое такое, и шершавое, и сразу речи
Длинные вести скорей неторопливые охота, чтобы

Ах, следить какую-нибудь этакую, например, науку,
Ах, вести беседы о любезности, к примеру, —
Так пойдем же, друг, пойдем скорей вперёд по переулку!
Там отличнейший один, я знаю, есть магазиньеро!

(ноябрь, 1989 год)

Ах, який сьогодні день такий замріяний!
Ах, який він тьмяний, матовий, мерехтливий!
Ах, який такий весь загальмований, навіяний,
Весь такий коротше просто кажучи — правдивий.

Весь такий коротше він — найсіріший.
Лід сухий, і сніг втоптаний, і небо
Похмуре, понуре таке, кострубате, і відразу скоріше
Бесіди довгі вести неквапливі кортить, треба

Ах, стежити якусь таку, наприклад, науку,
Ах, вести розмови про люб'язність, наприклад, —
То ходімо ж, друже, ходімо швидше вперед по провулку!
Там чудова одна, я знаю, є крамничка!

(листопад, 1989 рік)







11

***

об Андрее Сахарове

Посмотришь первый раз — уёбок!
На деле — страшный интеллект!
И неподкупный его облик
Запомнит мир на тысчи лет.

Явления времён застойных,
Имевшиеся налицо,
Склоняли к жизнии тлетворный,
Стать заманяли говнецом;

Но ты сказал: “**** я в сраку!
Довольно, сука, потакать!
***рить надо бюрократов!
****а на *** разбивать!”

Тебя поставить на колени
Пыталось всё Политбюро,
Но ты, как современный Ленин,
Ёб пидарасов этих в рот!

И кланяется низко в пояс
Тебе вся русская земля:
Идейно-нравственный свой поиск
Ты не забздел осуществлять.

(май, 1989 год)

Про Андрія Сахарова

Поглянеш вперше — ну, уйобок!
Насправді ж жахливий інтелект!
І непідкупний вигляд його
Запам'ятає світ — мільйон парсек.

Явище часів застійних,
Що по обличчю він вигляд мав
Схиляли до згубного життя постійно,
Вабили стати лайном ґав;

Але сказав ти: "Їбав я в сраку!
Досить, сука, потурати!
***рить треба бюрократів!
Їбали на *** розбивати!"

Тебе стягнути на коліна
Намагалось все Політбюро,
Але ти, мов сучасний Ленін Володимир,
Йоб підарасів цих у рот!

І шапкує низько в пояс
Тобі російська вся земля:
Ідейний та моральний пошук
Ти здійснювати не засцяв.

(травень, 1989 рік)




























12

***

Когда совсем уж я от жизни охуею,
Когда вконец меня измает белый свет,
В метра в таинственное я спускаюсь подземелье, —
Люминесцентный вечный тут рассвет.

Струятся гладкие здесь трубы переходов,
В пространства властно неизвестные влекут, —
Неумолим, точно державинские оды,
Подземный сей сомнамбулический маршрут.

Везде повсюду месмеризм здесь густой,
Повсюду сумрак серебристый разлит;
Сплошной везде забвения застой;
Позорные здесь ****и всюду лазят —

Пленяться всячески собой они манят!

(октябрь, 1989 год, Тюмень)

Коли зовсім аж я від життя вхуєю,
Коли украй мене змуче білий світ,
В метро, у таємниче я спускаюся підземелля, —
Люмінесцентний вічний тут світанка цвіт.

Струменяться гладкі труби переходів,
У простори владно невідомі ваблять тут, —
Невблаганний, як державинські оди,
Підземний сомнамбулічний цей маршрут.

Скрізь всюди месмеризм тут густий,
Скрізь темрява срібляста цідить;
Суцільний скрізь забуття застій;
Ганебні хвойди тут всюди рачкують —

Полонити всіляко собою вони спокушають!

(жовтень, 1989 рік, Тюмень)




13

***

Сексуального хочу я сильно наслажденья —
Совкупляться малость хочется мене!
Но не ради лишь телесного кипенья,
А и также ради дружбы, хоп йе йе!

Много разных счас товаров есть в ларечках кооперативных,
Даже деньги их имею покупать, —
Но туда и заходить мене противно:
Даж мне некому подарочков таскать,

Но ведь ты же, дорогая, не паскуда,
Так зачем же заставлять меня страдать?
Так давай сюда скорей свои мне обе груди,
Дай скорее мне их всячески хватать!

(сентябрь, 1989 год)

Статевої хочу я сильно насолоди —
Злягатися трохи хочеться мені!
Але не заради лише тілесної пригоди,
А також заради дружби, хоп йє йї!

Багато зараз різних товарів є в кіосках кооперативних,
Навіть гроші їх маю купувати, —
Але туди і заходити мені гидко та сумнівно:
Навіть мені нема кому подаруночків тягати,

Але адже ти ж, люба, не паскуда,
То навіщо ж змушувати мене страждати?
Так давай сюди скоріше свої мені обидві груди,
Дай швидше мені їх усіляко хапати!

(вересень, 1989 рік)







14

***

Хочу Ротару я пердолить!
Хоть уж и старая она.
Хочу, раз так, ещё тем боле:
Пок есть йщё всё ж в ней красота.

И я желаю насладиться
Ея шикарной красотой
И в буре сладострастной слиться
С эстрадной этою звездой.

Хочу ея услышать стонов,
Когда ей буду обладать,
Хочу свое нагое лоно
С ея нагим соединять!

Ну, правда, счас она, конечно,
Скорей всего мене не даст:
Не так уж я смазлив на внешность,
Нет у меня больших деньжат.

Но скоро я за всю мазуту
Начну печататься везде,
Поэтом знаменитым буду
На русской на родной земле,

Начнут все восхищаться сильно
Моей духовной красотой,
Моим пронзительным лиризмом,
Моей нелёгкою судьбой,

И вот тогда, тогда, быть может,
Оттарабаню я ея!
И грусть, что сердце мене гложет,
Утихнет, на ***, как змея.

(май, 1989 год, Москва)

Хочу Ротару я пердоліти!
Хоча і стара вже вона.
Хочу тим більше божеволіти:
Поки є ще все ж в ній краса.

І я бажаю насолодитися
Її шикарною красою
І в бурі хтивій злитися
З естрадною зіркою одною.

Хочу її почути я стогнання,
Коли буду володіти нею я,
Хочу своє голе лоно-кохання
З її голим з'єднувати, даа!

Ну, правда, зараз вона, звичайно,
Швидше за все мені не дасть:
Не такий на зовнішність я файний,
Нема в мене великих грошенят.

Але незабаром за всю мазуту
Почну друкуватися я скрізь,
Поетом знаменитим буду
На російській на моїй землі,

Почнуть захоплюватись сильно
Моєю духовною красою всі,
Моїм пронизливим ліризмом,
Моєю тяжкою долею, і,

Ось тоді, тоді, можливо,
Оттарабаню я її!
І смуток, що серце мене глине,
Вщухне, на ***, як ця мелодія змії.

(травень, 1989 рік, Москва)















15

***

Мне не хочется спать, не хочется пить
Чай, читать книжку не хочется,
Сердце с похмелья ночной учиняет брейкбит, —
Можно портвешечки жахнуть, но не в одиночку же.

Умней всего сейчас взять и поехать — в аэропорт!
Там всю ночь наливают кофе, там лазят девчонки,
Умней всего это делать немедленно, ездит покуда метро,
Одиннадцать, что ли пока ещё, что ли там, ночи.

Умней всего сейчас всячески к ним приставать,
Или, ежели нет, ну так просто ходить, зырить,
Из бутылочки себе тихонечко отхлёбывать,
А хороший человек найдется, так и с ним, конечно, закулдырить

(июль, 1989 год, Москва)

Мені не хочеться спати, не хочеться пити
Чай, читати книжку не хочеться,
Серце з похмілля нічні робить брейкбіти, —
Можна портвейнчику гепнути, але самотужки це збочення.

Найрозумніше зараз взяти і поїхати — в аеропорт!
Там всю ніч наливають каву, там лазять дівчата,
Найрозумніше це робити негайно, їздить поки метро,
Одинадцять, наче поки що, ночі, там свято.

Розумніше всього зараз всіляко до них чіплятися,
Або, якщо ні, ну так просто ходити, глипати,
З пляшечки собі тихесенько сьорбати, мінятися,
А хороша людина знайдеться, так і з нею, звісно, чарочку всипати

(липень, 1989 рік, Москва)






16

***

Какой у тебя, дорогая, красивый лифчик!
Белый какой! И хрустящий! Подобный, действительно, снегу!
Какие кружавчики сверху колючие! Как замороженные! Звёздочки! Дырочки!, —
Какую, зараза, сулят упоенье и негу!

Как это здорово, что, дорогая, чулки на тебе — они в сеточку;
От этого я становлюсь хороший такой, задумчивый;
И белое лето меня наполняет по самое темечко,
И настоящее ах переполняется будущим,

И белое лето — пустое, огромное, медленное, —
Как автостоп в одиночку из Харькова до Хабаровска,
Как — ещё можно сравнить — было Грегору здорово Менделю
Жизнь между грядок гороховых так вот всю и пробарахтаться...

(июль, 1988 год, Надым)

Який у тебе, люба, гарний ліфчик!
Білий який! І хрумкий! Подібний снігу справді!
Які кружальчики зверху колючі! Як заморожені! Зірочки! Дірочки!, —
Яку, падлюко, обіцяють захоплення та негу в саді!

Як це добре, що, люба, панчохи на тобі — вони в сіточку;
Від цього я стаю добрий такий, задумливий;
І біле літо мене наповнює по самісіньке тім'ячко,
І сьогодення ох переповнюється майбутнім шумливим,

І біле літо — порожнє, величезне, повільне, —
Як автостоп наодинці з Харкова до Хабаровська,
Як — можна порівняти — було Грегору добре Менделю суцільне
Життя між грядок горохових так ось усе і проборсатися...

(липень, 1988 рік, Надим)






17

***

Небо в Москве по ночам, —
Оно почему-то бледно обычно зелёное.
Выйдешь, бывает, ночи среди по бычкам,
Или на тачку за водкою выскочишь, — и такое оно

Что фиг поймёшь его: мороз; ночь; город спит; кипит
Водяра в груди, и такая вокруг, братцы, глушь,
Что вот хрен бы и подумал, что Москва,
И такая не то, чтоб и грусть,
И такая не то, чтоб тоска,

А фиг поймёшь чего, сказано же. И мороз!
Ой, какой же мороз — ясный, твердый, как точно алмаз;
Точно чёрный алмаз! Вышибает аж слёзы из глаз;
Ох, не шутки, ребята! Ох, это, ребята, всерьёз!

И идти сквозь мороз, и идти, про себя бормотать
Из послания Феофана-Затворника кому-то из Аксаковых-младших:
"В первых строках письма моего спешу начать восстановлять
Пошатнувшуюся было веру вашу

В Вечность
загробных мучений и ада."
И чего тут ещё добавлять? Ничего добавлять не надо,
Сказанного (хоп! хоп!) достаточно, чтоб всё правильно (хоп!) понимать,
Трепетать от того понимания,
И идти сквозь мороз, и опять понимать, но и оду при том сочинять
“Размышления о величии Божием при свете северного сияния”,

И опять, и опять, и опять.
и т.д.

(январь, 1992 год, Москва, Алтуфьевское шоссе)

Небо в Москві ночами, —
Воно чомусь нині — зазвичай блідо зелене.
Вийдеш, буває, посеред ночі за бичками,
Або на тачку за горілкою вискочиш — а воно отакенне
Що хрін зрозумієш його:

Мороз; ніч; місто спить; кипить
Горіляка у грудях, і така довкола, братики, глуш,
Що ось хрін би і подумав, що Москва,
І таке не те, щоб і сум,
І таке не те, щоб туга,

А фіг зрозумієш чого, сказано ж. І мороз!
Ой, який же мороз — ясний, твердий, неначе алмаз;
Наче чорний алмаз! Вибиває аж сльози ураз;
Ох, не жарти, це хлопці! Ох, це, хлопці, насправді не чос!

І йти крізь мороз, і йти, про себе бурмотіти
З послання Феофана-Затвірника комусь із молодших Аксакових:
"У перших рядках листа мого поспішу відновити
Що було похитнулась віру вашу
У Вічність пекла і мук потойбічно однакових".

І чого ще тут додавати? Нічого додавати знакового,
Сказаного (хліп! хоп!) достатньо, щоб все правильно (хоп!) розуміти,
Тремтіти від того розуміння не зайвого,
І йти крізь мороз, і знову розуміти, але й оду при тому скласти зуміти
"Роздуми про велич Божу при світлі північного сяйва",

І знову, і знову, і знову.

і т.д.

(грудень, 1992 рік, Москва, Алтуфьєвське шосе)

















18

***

***рит поезд, сука, так его еби,
***рит поезд, аж гром гремит;
Да, плочено не зря за скорость башли, —
***рит поезд, ****ячит блять, ебашит.

***рит поезд ****ой железною змеёй,
Трясётся блять на стыках, блять летит почти что над землёй;
Летит ползком он, сука, змей-горыныч блять сияющий стальной,
***рит поезд, блять, ебашит, блять пидячит — ой ёй ёй!

***рит поезд, эта ****ская железная змея,
***рит поезд, унося отсюдова меня;
***рит поезд так, что только блять держись, —
И это, братцы, просто ох как заебись!

(июль, 1982 год; июнь, 2009 год)

***ре потяг, сука, так його єби,
***ре потяг, аж грім гримить;
Так, плачено не дарма за швидкість грошви, —
***ре потяг, піздячить блять, єбоше.

***ре потяг йобаною залізною змією,
Трясеться блять на стиках, блять летить майже над землею;
Летить повзком він, сука, змій-горинич блять сяючий сталевий,
***ре потяг, блять, єбашить, блять піздячить —
охуєвий!

***ре потяг, ця ****ська залізна змія,
***ре потяг, забираючи мене звідсіля;
***ре потяг так, що тільки блять тримайся,
І це, братики, тільки й дивись охуєвайся!

(липень, 1982 рік; червень, 2009 рік)







19

***

Насколько в кайф это, дарлинг, что
на улице грязь, осень и снег,
Мне очень нравится, дарлинг, что
на улице холод, ветер и дождь, —
Ведь это значит, дарлинг, что нам
нельзя пойти в гости или в кино.
Ведь это значит, дарлинг, что мы
должны провести воскресенье вдвоём.

Мне очень нравится, дарлинг, что
щелясты все окна, по дому гуляет сквозняк,
Мне это нравится, дарлинг, что
не топят, заразы, собачий холод в дому —
Ведь чтобы согреться, дарлинг, нам
придётся влезать то и дело в постель —
А ты понимаешь сама,
как се увлекательно,
дарлинг.

(осень, 1985 год, Тюмень)

Наскільки в кайф це, дарлінг, що
на вулиці бруд, осінь та сніг,
Мені дуже подобається, дарлінг, що
на вулиці холод, вітер та дощ, —
Адже це означає, дарлінг, що нам
не можна піти в гості чи в кіно.
Адже це означає, дарлінг, що ми
повинні провести неділю удвох.
Мені дуже подобається, дарлінг, що
щілясті всі вікна, по дому гуляє протяг,
Мені це подобається, дарлінг, що
не топлять, зарази, собачий холод у домі —
Адже щоб зігрітися, дарлінг, нам
доведеться залазити час від часу у ліжко —
А ти розумієш сама,
як це цікаво,
дарлінг.

(восени, 1985 рік, Тюмень)

20

***

Весна, машина любви.
Дурацкая, сверкающая, срочная, — точно пожарная.
И вот, она, весна, лавиною валит, —
Лавиною ударною.

Весна, которая, — цвета фольги.
Которая цвета, иначе сказать, точно, ртути.
Весна, она, — Ура! Гип-гип!
Апрель. Утро!

И как тут начнёт всем тобой колотить,
Как будто ты есть пулемёт;
И как тут начнёт ох как бить-долбить,
И сиять, и пылать, и вот;

И как тут начнутся такие дела —
Сплошная зеркальная грязь,
Сплошная, ох как ни верти, а мгла,
Сплошное еблысь-***сь;

(Примерно 17 марта 1981 года)

Весна, машина кохання.
Дурненька, блискуча, термінова, — наче пожежна.
І ось, вона, весна, лавиною валить зрання, —
Лавиною ударною належною.

Весна, котра, — кольору фольги.
Яка кольором, інакше сказати, точно, ртуті.
Весна, вона, — Ура! Гіп-гіп!
Квітень. Ранок скутий!

І як тут почне всім тобою бити,
Начебто ти є кулемет когось;
І як тут почне ох як бити-довбити,
І сяяти, і палати, і ось;

І як тут почнуться такі справи —
Суцільний дзеркальний бруд,
Суцільні, ох як не крути, імли барви,
Суцільний єблись-капут

(Приблизно 17 березня 1981 року)


21

***

Лишь только вроде жизнь собралась
Хоть чуть нормально протекать, —
Так тут же, раз, — и рубль обвалят.
И снова, блять, охуевать.

Лишь только вроде то и это —
Тарам-барам, мать, мать и мать, —
Так раз — окончилося лето,
Так раз — и осень, блять, опять.

И так всегда, всегда, блять, братцы!
Всегда, как точно блять назло!
Неужто правда хрен дождаться,
Чтоб тихо, чисто и тепло?

(август, 1998 год — финансовый кризис)

Щойно тільки наче життя зібралось
Хоч трохи нормально протікати —
Так тут же, суки, рубль обвалять кати.
І знову, блять, охуївати.

Тільки наче як то те, і це —
І трам-барам і мати-мати-мати,
Так раз — закінчилося літо все.
І знову, отже, все чергове всрате.

І так завжди, завжди блять братики,
Завжди, як просто, блять, на зло!
Невже хрін дочекатись правда,
Щоб тихо, сухо та тепло?

(серпень, 1998 рік, — фінансова криза)


22

***

Четыре стены и дверь, которую можно закрыть.
В эпоху жилищного кризиса ты в это веруешь как
В скорый дивный новый прекрасный мир —
Сказать короче, точно просто как дурак.

Четыре стены, стол, кровать, стул.
Место, где ты, слава Богу, один, один.
Четыре стены, а главное — дверь, к которой на стук
Можно просто брать — и не подходить.

Четыре стены, вколоченных в месяц декабрь.
Отмененные на зиму улицы за окном.
Четыре стены, ну, и ты понимаешь, дарлинг,
Что ещё также притом.

(декабрь, 1985 год)

Чотири стіни та двері, які можна зачинить.
В епоху житлової кризи ти в це віриш як
У швидкий чудовий новий прекрасний світ —
Сказати коротше, просто як дурень-гусак.

Чотири стіни, стіл, ліжко, стілець.
Місце, де ти, дякувати Богу, один, один.
Чотири стіни, а головне — двері, на стукіт кілець
До котрих можна просто брати і не підходить.

Чотири стіни, забитих на грудень як браунінґ.
Скасовані на зиму вулиці за вікном.
Чотири стіни, ну, і ти розумієш, дарлінг,
Що ще також до того вкрите вапном.

(грудень, 1985 рік)








23

***

Троллейбус мне мил зимой — передвижное тепло —
Но летом троллейбус являет собою колёсный ад.
Чего ж они, сволочи, так и не строят метро?!
Явлений своих негативных не прекратят!

Отдельные руководители кое-йщё где на местах
Не уделяют вниманья достаточно нуждам граждАн, —
Козлы блять, мудилы, ****ая пидарасня!
Бюрократы ебучие, просто ****ь зла не хватает!

Не зря меж собою давно уж повсюду гутарит народ:
***** хватит уж нянчиться, нужно уже с занесением им выносить!
В газете пора пропесочивать, ****а в рот!
Уж нету терпения недоработок всех этих сносить!

(лето, 1987 год, Ростов-на-Дону)

Тролейбус мені милий узимку — пересувне тепло —
Але влітку тролейбус являє собою колісне пекло.
Чого ж вони, сволоти, так і не будують метро?
Явищ своїх не припинять негативно-запеклих!

Окремі керівники де-не-де на місцях
Не приділяють уваги достатньо потребам громадЯн, —
Козли блять, муділи, йобанна підарасня!
Бюрократи їбучі, просто зла не вистачає ****ям!

Не дарма між собою давно вже всюди гутарить народ:
***** досить вже няньчитись, треба вже з занесенням їм виносити!
У газеті настав час пропісочувати, йобана в рот!
Нема вже терпіння недоробок усіх цих зносити!

(літо, 1987 рік, Ростов-на-Дону)










24

***

На *** мне она всралась,
****ская Америка!
По-английски, блять, гундосить?
На *** всралось мне оно!

Что я, на ***, гинеколог?
Блять, какой-нибудь Рубинчик?
Я блять русский есть писатель!
Это вам не писю чамать!

(11 июня 1990 года, Надым)

На *** мені вона всерилась,
Повійна ця Америка!
По-англійськи, в біса, дудоніти?
На *** вбилося мені воно!

Що я на *** гінеколог?
Сучий сину, якийсь Рубінчик?
Я блять російський є письменник!
Це вам не піхву цьомать!

(11 червня 1990 року, Надим)














25

***

Не хочу я дружить с мудаками!
Не хочу — и не буду.
Мудаки! Вы с собою сами
Лучше, суки, дружите, иуды!

Потому что — дружил с мудаками!
Ох, печальной (ох) опыт имею.
И железной (о!) жизни руками
Так научен, что прям аж ***ю.

Так что, братцы, дружить с мудаками —
Очень, братцы, не рекомендую.
И даже коль к вам придут они сами —
Мол, «Давай дружить!» — «Вот уж ***!» —

Отвечай сразу. «***!» «Нет!»

Вот какой мой, друзья, вам совет.

(2 апреля 2008 года, среда)

Не хочу товаришувати я з мугирями!
Не хочу — й не буду.
Мугирі! Ви з собою самі
Краще, суки, злигайтесь, юди!

Бо тому що — дружив із мугирями!
Ох, сумний (ох) досвід я маю.
І залізного (о!) життя руками
Так навчений, що прямо аж охуїваю.

Так що, братики, приятелювати з мугирями —
Дуже, братики, я вам зовсім не раджу.
І навіть якщо до вас прийдуть вони самі —
Мовляв, «Давай дружити!» — «Ось *** вже!» —

Відповідай одразу. «***!» «Ні!»

Ось яка моя, друже, порада тобі.

(2 квітня 2008 року, середа)
26

***

Мешки, лошки, свинина,
Тотаре с мусорами,
И кони, конски сильны,
В игру, что в мяч с ногами,

Сразятся за ушастого.
Ну, хоть за говночашку
Чтоб снова ох ужасно
Прославить нашу рашку!

Прославить рашу нашу
И ейный росгосстрах,
Реалов всех к параше
Загнать чтоб — трах тах тах!

Чтобы трепал их страх!

( — к открытию сезона 2009 года)

Торби, лошки, свинина,
Тотарє з міліцаями,
І коняки, кінські сильні,
У гру, що в м'яч з ногами,

Б'ються за вухатого.
Ну, хоч за лайночашку
Щоб знов ех жахливо-адово
Уславити нашу рашку!

Уславити нашу рашу
І її росдержстрах,
Реалів усіх на парашу
Загнати щоб трах тах тах!

Щоб тіпав їх страх!

( — до відкриття сезону 2009 року)



27

***

Как поезд в тоннель, как змея в нору,
Я вползаю, впадаю, в хандру, в хандру.
Я вползаю, впадаю, в хандру, в ея мрак —
Ох же просто же, братцы, тыгдыг мой кутак!

Как поезд в тоннель, как от та змея,
Заползаю, ребята, я сам в себя,
Погружаюсь в себя, сам на дно самоё
Залегаю, поскольку — о ё! о ё!

Погружаюсь в себя точно змей морской
Точно змей залегаю — оёй! оёй!

Залегаю, как змей, тот, что тиной покрыт,
Вот таков он, ребята, тот на вид

Человек, кого месяц хандра томит.
И я — да, таков. Ох ты ****ый стыд!

(октябрь, 2006 год)

Як потяг у тунель, як гаспід в нору,
Я вповзаю, впадаю, в нудьгу, в нудьгу.
Я вповзаю, впадаю, в нудьгу, в морок її —
Ох же просто ж, братики, тигдиг херок мій!

Як потяг у тунель, як ось та змія,
Заповзаю, хлопці, сам у себе я,
Поринаю в себе, один на дно самейо
Залягаю, бо — о йо! о йо!

Поринаю в себе точно змій морський
Точно змій залягаю — ойой! оїй!

Залягаю, як змій, той, що баговинням покритий,
Ось така вона, хлопці, та на вигляд

Людина, яку місяць нудьга млоїть.
І я — так, такий. Йобаний сором ох ти!
(жовтень, 2006 рік)
28

***

***! ***! Хуй! Хуй!
***
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!
***! ***! Хуй! Хуй!

(ноябрь, 1993 год)

Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
***
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
Хрін! Хрін! Хрін! Хрін!
(листопад, 1993 рік)
29

***

А вот это макароны –
Это очень вкусный блюд.
Даже короли в короне,
Даже эти их едют.
Даже короли едят!
А не лишь одних стерляд.

Их, ребята, сзобрели
Умные китайцы.
Ими всячески они
Сразу ну питаться.
Обжираться им давай
Говоря "ах вах вай-вай!"

(8 мая 1996 года, лето, жарко, замечательно + 22 декабря 1997 года)

А ось це макарони –
Це дуже смачний страв.
Навіть королі в короні,
Навіть ці їдять їх ("ам!").
Навіть королі їдять!
А не лише одних стерляд.

Підвиднайшли, хлопці, їх
Розумні китайці.
Ними всіляко вони (кхи!")
Відразу ну харчуватися мов зайці.
Накуштувуватися ним давай
Базікаючи "ох вах вай-вай!"

(8 травня 1996 року, літо, жарко, чудово + 22 грудня 1997 року)









30

***

Мне в этом городе очень уж, братцы, скучно, -
Нет у меня дружбанов, нет интересных книжек,
Нету весёлых, дурацких, безумных подружек,
Не с кем даже бабахнуть порою винишка.

Мне в этом городе очень уж грустно, ребята.
В этой пустыне у полюса, наглухо замороженной,
Мне, например, вот чего тут нифига не понятно:
Где же всеобщие почести мне, за мой ум и талант, каковые положены.

Нет. Вот что главное: очень обидно уж из телевизора
Мне вдруг узнать, что имеется ж и Понаровская,
Где-то на свете, впридачу почти полуголая!
Так, не бросай же о, друг Агдам! одною и трезвою
Мою печальную, уже почти лысеющую голову!

( — зима с 1986 на 1987 год, Надым)

Мені в цьому місті ох дуже як, братики, нудно, -
Немає в мене друзяк, цікавих книжок немає,
Нема веселих, безглуздих, божевільних подруженек, безлюдно
Нема з ким навіть жлуктнути часом винца буває.

Мені в цьому місті дуже аж сумно, хлопці.
У цій пустелі біля полюса, замороженої цілком, безмежній
Мені, наприклад, ось чого тут ні хріна не зрозуміло, в толоці:
Де ж загальна шана мені, за мій розум і талант, які мені належні.

Ні. Ось що головне: дуже прикро вже з телевізора
Мені раптом дізнатися, що є і Понаровська,
Десь на світі, на додачу майже напівоголена!
Так, не кидай же о, друже Агдам! однією і тверезою
Мою сумну, вже майже лисіючу голову!

( — взимку, з 1986 на 1987 рік, Надим)








31

***

Быть падшей женщиной – приятно:
За сиськи всяк тебя берёт,
Ходить ведёт по ресторанам,
Деньжата пачками даёт,

Но время быстро пролетает,
Уж замуж просится душа,
И тут девчонка понимает,
Что честь ей — ужас как нужна!

Так берегите честь, девчата!
Без чести - просто никуда!
И трАта-тАта тратАтата
До свадьбы лучше — никогда!

Уж лучше без ноги остаться!
Полюбит, может, инвалид.
Бесчестной ж век одной скитаться,
Постыдный свой влачая быт.

(сентябрь,1988 год, Ростов-на-Дону)

Бути занепалою жінкою – приємно:
За цицьки кожен тебе бере,
По ресторанах водить чемно,
Грошенята пачками дає,

Але час швидко пролітає,
Вже заміж проситься душа,
І тут дівчисько догоняє,
Що їй невинність — жах потрібна як!

Охороняйте ж цнотливість ту, дівчата!
Без неї - просто нікуди!
І трАта-тАта тратАтата
До весілля краще — ніколи (не іноді)!


Краще залишитися без ноги!
Покохає, може, інвалід.
Безчесною ж однією блукати вік,
Побут тягнучи ганебний свій.

(вересень, 1988 рік, Ростов-на-Дону)


32

***

«Станция Речной вокзал -
Поезд дальше не идёт».
А меня, блять, не ****!
Я сюда, блять, и желал

Мне как раз сюда и было надо!
Я живу как раз здесь, сука, рядом!
«Просьба», блять, «Освободить вагоны» !
Да ебу я на *** вас, гондоны!

Молчи, бессмысленный народ,
Подёнщик, раб нужды, забот,
Несносен мне твой ропот дерзкий!
Я блять поэт, творец искусства,
А вы - ничтожное говно!

(октябрь, 1990 год)

«Станція Річковий вокзал -
Потяг далі не йде».
А мене, хвойдо, не єбе!
Я і бажав сюди, бляха, навзагал

Мені якраз сюди й було треба!
Я мешкаю саме тут, суко, поряд у себе!
«Прохання», блять, «Звільнити вагони»!
Та єбу я на хрін вас, гондони!

Німотствуй, безглуздий ти народ,
Поденщик, раб потреб, турбот,
Нестерпне мені твоє ремствування зухвале!
Я хвойдо поет, творець мистецтва небувалий,
А ви - нікчемне всі лайно!

(жовтень, 1990 рік)



33

***

Я хочу тобою обладать подряд четыре раз
Ночью каждой — да! но пару раз ещё и днем,
Чтоб духовную меж нами обнаруженную связь
Закрепить и половым притом путем.

Потому не вижу смысла я в наличии трусов —
В смысле, ведь покуда не зима.
И тем более нет смысла вешать на трусы засов —
Ты подумаешь, так согласишься и сама.

Потому что ты умней стократ, когда нага,
И гораздо больше хороша.
Потому что не паскудна и строга,
А, наоборот, вся только ласточка-душа.

(октябрь, 1989 год)

Я хочу тобою володіти чотири рази підряд
Кожної ночі — так! але кілька разів ще й вдень,
Щоб духовний між нами виявлений зв'язок-заряд
Закріпити і статевим до того шляхом, дзень!

Тому не бачу сенсу я в наявності рейтузів —
У сенсі, бо адже поки що не зима.
І тим більше немає сенсу вішати на рейтузи засуви —
Ти розміркуєш, так погодишся й сама.

Тому що ти розумніша незліченно, оголена коли,
І набагато більше гарна, да.
Тому що не мерзотна і сувора ти,
А, навпаки, вся лише ластівка-душа.

(жовтень, 1989 рік)