О, як я занепала в блуканині,
В якій лякаюсь темряви й донині,
В журливім місці нашої покути,
Де так до нього послухом прикута.
Хоча б не заступала та дебризна
Мої шляхи аж до самої тризни!
Вже Осінь. Та в Небесній високості
Бубнявіють налиті соком брості...
Показують мені: не плач, поете,
Скінчаться, врешті, нетряні бескети -
І більше не гнітитиме потала,
Бо, з ласки Божої, святою , може б, стала?!
Покликані ж бо всі у дні урочі,
Але чомусь святими стать не хочуть?
Казав Ісус, що станемо богами -
Але чомусь... не віримо ми з вами?
І досі знать не хочуть, що ми діти
Одного Татка? Правди ніде діти...
І знову входять до осель боління
Нові й нові загиблі покоління.
Не хочуть блага зрозуміть, пропалі? -
Рятуйтесь Богом, щоб не гинуть далі!
Слово про святiсть
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2024
Свидетельство о публикации №124091903083
Свидетельство о публикации №124091903083
Рецензии
Горяче підтримую ваші небайдужі поетичні рядки, шановна Маргарито!
З повагою!
Яков Баст 19.09.2024 17:50 • Заявить о нарушении
З повагою!
Яков Баст 19.09.2024 17:50 • Заявить о нарушении
Дякую прещиро, любий Якове! З Любов'ю - Маргарита
Маргарита Метелецкая 19.09.2024 19:42 Заявить о нарушении
Маргарита Метелецкая 19.09.2024 19:42 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.