Пусті слова – анахтемська припарка,
заступник не зберіг і не відвів,
Херсон рідіє і ридає Харків,
здригаються Дніпро, Полтава, Львів…
А світ спостерігає безупинну
розтягнуту у часі страту страт,
усі стинання наші, наче в стіну
влучають і відскакують назад.
Світ звик до смерті, позіхає: жалко,
та в залишку лиш позіхи одні,
Бог дивиться на світ крізь гострі скалки
в небесному розтрощенім вікні.
А в нім зорять здивовано на Бога
дитячі душі крізь вогонь і дим,
спізнилися сирена і тривога,
у небуття покликали: ходім.
Лиш на нулі прикуті невідступні
стоять на смерть без зайвих балачок,
й сузір'ями прописують майбутнє
зірки очима наших діточок.
скорботне
© Copyright: Ирина Юрчук, 2024
Свидетельство о публикации №124091805762
Свидетельство о публикации №124091805762
Рецензии
