"а може я придумаю мову
світанково-вечорову
майже невимовну
мову книги імен
мову книги доріг
мову якою будують мости
від я до ти"
Оля Лахоцька
Он хмаринка у Небі - то, може, там Ти?
Як туди ладнувати кохання мости?
Он - синичка на гілці - і в ній бачу - Ти! -
Як до гілки, ще й грішній, мостити мости?
Он вітрильник у морі - здається, там Ти? -
Як туди, невезучій, мені допливти?
Я ж не вмію, коханий, ходити по водах?
Та не вмію і плавати досі ізроду?
Може, Сам Ти ізвідти прилинеш до мене?
І вітрило ж на човні, Здається, черлене?
Я чекаю їх тисячоліттями, милий,
Ті черлені для мене Небесні вітрила !
Припливай, мій Ісусе! Сумніватися годі!
Може, в пеклі оцім стану я у пригоді?
Може, будемо разом в цім пеклі - я й Ти?
І владнаються , врешті, всі наші мости?
Я=і=Ти!
Вiд я до Ти
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2024
Свидетельство о публикации №124091805223
Свидетельство о публикации №124091805223
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.