Н. Винграновский 1936-2004 Элегия

Нисходит ночь на полусонный сад...
Усталый вересень шумит крылом утиным,
За шторами, что в листопад раздвинуты,
Багряных звёзд багряный звездопад.

Тревожно мне!... Душа моя живёт
Прозрачным именем твоим и скорбным...
Твой тёплый голос кровь мою зовёт,
Я осиян твоим осенним взором.

Сойди ко мне!..  Я этой ночью словно
Приёмник - и во мне весь мир звучит!
Судьба заходит тихо на орбиту
Высокоточных чувств и помыслов.

Услышь мои слова! Сойди ко мне!..
Когда тебя касался только тенью,
Когда сидела ты красиво на скамье
И я твоему нежному хотенью

Дар приносил фантазии и дум,
Что проживём красиво мы, как птицы!..
Но как неудержимо  время мчится!..
Я поэтичным вереснем иду...

Средь суеты сует я одинок,
И в вересневом поле - ни души...
Пустынно небо, и не дует  ветерок,
Лишь золото грозы в моей душе.

Я видел нас во сне... Взволнованно и тихо
Мы движемся по губы уж в Днепре,
И взгляд Ваш на меня любовью дышит,
И плечи веселы и белым смехом
Смеются мне в искрящемся Днепре.

1960

Заходить ніч за витишений сад…
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном. у листолет відчиненим,
Червоних зір, червоний зорепад.

В бентезі я!.. Душа моя живе
Твоїм печальним іменем прозорим,
Твій теплий голос кров мою зове,
І я освітлений твоїм осіннім зором.

Зійди мені!.. В цю ніч в своїм чутті
Я мов приймач!.. – в мені всі звуки світу!
Зіходить доля тихо на орбіту
Високоточних дум і почуттів.

Зійди мені!.. Ословсь до моїх слів,
Коли тебе торкавсь я лише тінню,
Коли сідала ти красиво на ослін
І я твоєму ніжному хотінню

Приносив дар фантазії і дум,
Що проживем красиво ми. як птиці…
Як час іде!.. Літа – як блискавиці!
Я поетичним вереснем іду…

У гомоні сует я не в потребі,
У вересневім полі – ні душі…
Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,
Лиш золота гроза в моїй душі.

Мені приснились ми… Схвильовано і тихо
Ми ідемо по губи у Дніпрі,
І погляд Ваш мені любов’ю диха,
Веселі плечі Ваші білим сміхом
Мені сміються в легітнім Дніпрі!..

1960