***
Уже не чую і не бачу
своїх затятих ворогів.
миттєво світ змінився наче,
чи я змінитися зумів.
Радію сонячним світанкам
і насолоджуюсь дощем;
не потураю забаганкам,
душа виспівує віршем.
Усе частіше думи линуть
в куточки рідного села,
до перелазу і до тину,
де доля схована мала.
Там біля батьківської хати
калина мрії зберегла;
дитинством кожен з нас багатий,
на теренах добра і зла.
Роки рясніють сивиною,
солодкі спогади краде
сльоза, отруєна війною,
та Україна не впаде.
16.09.24
Уже не чую
© Copyright: Корнейчук Пётр Ефимович, 2024
Свидетельство о публикации №124091604017
Свидетельство о публикации №124091604017
Рецензии