Иван Франко. Ночи безмерные, ночи бессонные...

Ночи безмерные, ночи бессонные,
            Горе моё!
Мысли налягут на мозг — неуёмные, —
В сердце печаль, как паук, пленноёмные
            Сети виёт.

Смерчем кипучим желанья сердечные
            Рвутся, летят —
Ввек неутешные и бесконечные…
Вродь на свои меня крылья беспечные
            Вскинуть хотят.

Рвётесь куда так, куда вы летаете,
            Думы-орлы?
В гости к звезде вы, небось, не желаете?
К звёздам земным и дороги ж не знаете,
            Мечетесь вы.

О моя ясная, яркая звёздочка,
            Где ты живёшь?
Встречу ль ещё тебя в жизни, зазнобочка?
Или на гроб лишь посмертный мой, горличка,
            Плакать придёшь?

12 дек[абря] 1882




Ночі безмірнії, ночі безсоннії,
            Горе моє!
Мозок наляжуть думки невгомоннії,
В серці грижа, мов павук той, полоннії
            Сіті снує.

Виром невпинним бажання сердечнії
            Рвуться, летять –
Вічно невтишені і безконечнії…
Мов на свої мене крила безпечнії
            Схопить хотять.

Де ви так рветесь, куди ви літаєте,
            Думи-орли?
В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?
К земним зіркам же ви й стежки не знаєте
            Тут по земли.

О моя ясна, блискуча зірничко,
            Де ти живеш?
Чи за життя ще я вздрю твоє личко?
Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,
            Плакать прийдеш?

12 дек[абря] 1882