Иван Франко. Не долго пожил я ещё... Думы пролетар

Не долго пожил я ещё,
Но уж узнать успел изрядно.
Жизнь не дала мне ничего,
Но и дала мне — преизрядно.

Дала узнать — что́ есть добро,
Дала увидеть свет науки,
Святую жажду правды, плюс
Две твёрдые, рабочьи руки;

Дала и дружбы, и любви,
Взаимной, пусть и несчастливой.
Сказала: «Сей, пусть не твоей
Рукой пожато будет жниво!»

Дала врагов могущих, — те
Меня клянут, и бьют, и душат;
Дала мне и «друзей», — таких,
Кто больше сам с собою дружит.

Но всех превыше благ ценю
Я ту крупицу мук и боли,
Что в этой жизни принял я
За правду, за добро, за волю.

1 апр[еля] 1880




«Не довго жив я в світі ще…»

Не довго жив я в світі ще,
Та встиг чимало вже зазнати.
Не що й дало мені життє,
Та все ж дало досить багато.

Дало мені пізнать добро,
Дало побачить світ науки,
Бажання правди у душі
І дві тверді, робучі руки,

Дало і приязнь, і любов
Взаїмну, хоч і не щасливу.
Сказало: «Сій, хоч не твойов
Руков пожате буде жниво!»

І ворогів дало, котрі
Кленуть і тиснуть мя, бо сильні;
Дало й прихильників, котрі
Найбільш самі собі прихильні.

Та над усе ціню я ту
Малую мірку мук і болю,
Котрі приняв я в сім життю
За правду, за добро, за волю.

1 апр[еля] 1880