Хвойда

   Війна – справа до того божевільна, що
   поети справедливо вважають її породженням
   фурій. (Еразм Ротердамський)


Сказати я мушу відверто: Ти - шльондра! Пробач.
Та, саме, без вибачень буде моє одкровення:
Жіночого роду, та роду не гідна. Ти - рвач,
Бо біль насаджаєш, повітря крадеш у легенів;
Бо вигини тіла твого, що відносять до хмар -
Що, з першого погляду, бавлять - то риси фальшиві.
Бо, кожен, хто ляже з тобою, - одразу лихвар
І злодій, який заблукає душею в наживі,
До стегон твоїх припадаючи, начебто раб,
В палкому бажанні зриваючи темні бретелі
З твоїх мармурових плечей. Ти - кохана незграб,
Що їх ти не пристрасті вчиш у пекельнім готелі,
Бо ти - просвітянка смертей і калічиш усіх,
Хто проти повзти у навалу твоєї любові -
До лав копійчаної вартості вірних базік,
Що чоботи лижуть за гроші й вуста нецукрові.
А той, хто не ляже, хто знехтує тілом твоїм
Й красою твого декольте, що утворюють груди,
Спіймавши грайливих словес утискаючий грім,
Наразиться на небезпеку від тебе, облуди.
Бо ти - господиня та мають палати вогні
Від пестощів в надрах тілесних, у серці, у крові
Спітнілих, розбещенних тіл, що у позах?... Аж ні! -
То мають на бинти порватись білизни шовкові
Натомість джгутів, бо нестача в аптечці того
На лінії зіткнення кольору тої помади,
Що з рани кервавицю ллє, мов пекучий кагор -
У рідні грунти. То, мадрьоха, такі твої вади,
Бо ти нареклася Війною - триклятим ім'ям
Й від браку дівок, що як ти, чоловіче жвавіє
Й жіноче... Бо ти поховальних накоїла ям,
Гуляючи Світом, обабіч, огидна Повіє.

11 вересня 2024р.