Місто за пліт епідемії буднів
лине шляхами тролейбусних ліній,
майже безлюдним стає пополудні
під завивання сльотавого студня.
Нікого поруч зі мною навколо.
Той, хто Ніхто, має жаль до нікого.
Нащо мене, не знайшовши, покинув,
в передостанню, чи першу годину?
Нащо я марю відтоді донині
знову побачити в шибці дівчину?
Вії. Над віями - сяючий іній.
Як позабути про очі такії.
про iнiй
© Copyright: Цветков Александр, 2024
Свидетельство о публикации №124091101518
Свидетельство о публикации №124091101518
Рецензии