Кабы знать

   Н.Бидненко
Якби знаття...
Що мені від себе ти залишив?
Карий погляд, недосяжність губ...
Що іще там наша Доля пише,
Що віщує вітру перегук?

Про журу, налиту аж по вінця,
Про бар'єр, який не подолав,
Про чекання на пустій зупинці,
Про терпкий осінній запах трав.

Все було. Та все було в минулім.
Де спіткнешся - ох, якби знаття.
Наша осінь з вітром десь гайнула,
Бо нема в природи співчуття.

Я б соломки кинула доволі,
Від синців щоб душу вберегти...
Безнадію попід ручку з болем -
Тільки це мені залишив ти!

Загорну той біль я, мов дитину,
Буду з ним в самотності зими...
Навесні, як розцвіте калина -
Дасть Бог сили - знов змахну крильми.
***
Что от себя ты мне оставил?
Карий взгляд, недосягаемость губ...
Что ещё судьба над нами правит,
И что вещает ветра перестук.
Про грусть, налитую по венчик,
Про барьер, какой ты не осилил,
Про ожиданье на пустой скамейке,
Про терпкий запах трав осенних.
Всё было. Но уже всё в прошлом.
Где споткнёшься - ох бы точно знать.
Наша осень с ветром пролетела,
У природы нет сострадания.
Я б соломки бросила побольше,
От ушибов душу чтоб сберечь...
Безнадёжность вместе с болью -
Только мне оставил с прошлых встреч.
Заверну я боль свою, как детку,
Буду с ней я в одиночестве зимы...
А весной, как зацветёт калина -
Даст Бог силы - снова взмахну крыльями.