равлик

***
немає більше віршів про природу
чистих як ангельська сльоза
другий рік війни
двадцять тисяч льє під бетоном
повітря гостре від скалків як терка
зубчастий язик равлика
поволі перетирає нас
наші міста
ліси поля річки
дивна безпечність людей
сіамські близнючки
одна співає в караоке
викладає фотографії в інстаграм
друга гризе підковдру ночами
хоче вбити себе
але ми не кожен сам по собі
дерева одного саду однієї бензопили


***
відірваний вибухом балкон –
вершник без голови –
звісився з білого понівеченого коня,
щоб зірвати тюльпани,
висаджені теплими руками з 56-ї.
не можна створити
один і той самий світ двічі.
це знає Геракліт, це знає снаряд.
а тюльпани вціліли, два.
ще таять у собі турботу жінки,
наче тепло вимкненої лампочки.


***
моє серце – спресований
кубик Рубіка
з убитих і живих,
iз зруйнованих міст і доль.
обертаю, кручу потворний, але живий
крик-багатокутник.
Франкенштейн тишi.

на розмінування майбутнього
підуть сотні років.
мене в цьому часі немає.
минулорічні вм'ятини від снарядів поросли
свіжою травою –
рахітичні леопарди
вкриті блідо-зеленими пролежнями.