Під дощем
Стара повія на ім'я Нагода
звела нас разом у спекотний день,
затиснувши в одній з холодних жмень
безумство наше як винагороду.
Жарким і невгамовним було літо,
за спекою прийшли рясні дощі,
і на твоєму темному плащі
блищали краплі, вітром вщент розбиті.
Край парасолі стримано хитався
на рівні наполоханих очей,
шукали порятунку під плащем
гарячі губи, відчайдушні пальці.
Стогнало і розгойдувалось небо,
тремтів жагою темний краєвид,
дивакуватий місяць-молодик
наказував торкатися до тебе.
Навіщо те було? навіщо літо
квапливо у дощах ховало нас?
Жорстоку кару винайшов нам Час,
відтявши руки, пристрастю сповиті.
Под дождём
© Copyright: Жабкина Жанна, 2024
Свидетельство о публикации №124090405269
Свидетельство о публикации №124090405269
Рецензии