Лежать
В книжках думки мої,
Нікому не потрібні.
Бери – і видай за свої,
Адже лиця не видно.
Чуття
Чекає на момент,
Де б наново почати
Життя – такий експеримент,
Щоб самостійним стати.
Мовчу.
Вірніше до пори
Всі тайни поховати:
Коли не знають навкруги,
То легше керувати.
Однак
Неправильно було
Не довіряти серцю,
Бо відрізняю просте скло
І чарівне люстерце.
Стою
На березі новім –
І місто незнайоме.
А поруч вабить херувим
Мене на небо сьоме.
Тоді
Під парусом іду.
Нехай пробачать боги!
На щастя або на біду
Назад нема дороги.
Я сам
Кажу тобі привіт
І відгук волі чую.
Я маю досвід свій, і світ
Мене вже не дивує.
Або
Я все ще немовля
Залежне від ілюзій?
Та тільки так живе земля
І створюються люди.
Вiтрило
© Copyright: Даниил Моровов, 2024
Свидетельство о публикации №124090403445
Свидетельство о публикации №124090403445
Рецензии