Збiжжя
Яка безмежна моя книга, ніби з неба висота!
І віриться, - все станеться насправді,
що світ колись врятують розум й красота.
І поки дихає рядок правдивий, вічний знову.
І поки не розіп'яте серце й мізок не болить.
Але у душу по-дитячому, немов в безодню,
джерельними очима дивиться життя-вердикт.
Великі спогади, та коло друзів все тісніше.
Безглуздо, але має рацію людське буття.
Не прощавайтесь! До побачення, точніше!
Хоча росте і гине збіжжя-забуття-трава...
Свидетельство о публикации №124090201889