Вервечка

Частина перша: Гросмейстер http://stihi.ru/2024/06/29/2505

Частина друга: До відома камеристів http://stihi.ru/2024/07/01/657

Частина третя - закінчення - Вервечка:


Добігли шахи певного кінця
І — адюльтер, що десь два роки поспіль
Тривав..., що він сутужно обіцяв
Зігріти двох та їх орендну постіль
В буденні дні розчавлених надій,
Зітхань — в чарівнім вірші обіцянок,
Що їх не бракувало Пані тій...,
Та начебто очей сліпий серпанок
Ховав від зору правду в три ходи,
На вії напускаючи запони.
А втім, Король гуртом — не сам-один —
На дошці ворожив під забобони,
Що їх знайшла в диявольських очах
Того Монарха геть поважна Дама,
Коли Його престол помітно чах
І серце закривала мерзла брама
Від світу. Тож, Вона пішла у гру
Та в чорне занурялася дедалі
Пророче; не довірячись нутру,
Топила лід в північнім задзеркаллі,
Свої тісні покинувши поля,
Ферзя — в палаці недолугих фрейлін,
Що ті благали вбити Короля:
"Бо Він — примара! Зчуйся, люба, де Він?!"
Просили всі: рідня і дві дочки,
Вервечка з-під хреста, свята каплиця.
Та Їй однак — втрачала Та рочки,
Бо Їй було несила відректися
Від вию, що з-за обрію лунав
Та ставив на душі рясні проколи;
Від лестощів охлялих чаклуна
В лахмітті (...бо Король, напевно, голий) —
Хоча й то так — тримали силоміць
Перевертня того буремні чари,
Що на хрестах розгойдують черниць;
Від чар, що їх замолюють прочани
Та від яких шаріються вовки...
Тож, Монархиня влучила в осердя
П'янкої гри, дається що взнаки
І до тепер?... Аж ні — річниця третя
Уродин тиші, знічила що жах,
Вірвалась у палаци виром впертим,
Побачивши корони на Пажах,
На військо надіваючи лабети
Напрочуд говірливі (...вибачай,
За панівні медвежії манери). -
Вони твої, монарші, а хоча й
Також були моїми в час химери,
Коли до краю гри припікся ад,
Тихцем мої руйнуючи твердині
Й усталення душевних анфілад,
Що мною потураються понині
У цьому вірші. — Оди ігрові,
Що їми переповнені шпарини
Усіх клітин на дошці, у крові.
...Відзначивши поразці роковини,
Я, сповнена неболісних відраз,
Кельнерці повернувши повний кухлик,
Самотнім залишаю той шинквас,
Ковтаючи сльозу з очей припухлих
Та дякуючи Пішому Тобі
За досвід, що пройшла одна місткиня,
За те, що цей сезон кінця добіг
Й за те, що він тривожить і понині
Чорнильний пензель, що немов ріка
Псує папір на сказоньку вологу;
Що рима ця лінчує й доріка
Та врешті розвертає до прологу,
Де раптом сповільняється хода
І рветься знов вервечка від нажиму  —
Від правди, бо ніхто і не гадав,
(... Бо, як черниць, Король Її гойдав)
Що Королева, власне, одержима.

31 серпня 2024р.