присвячую
рідним всіх зниклих
безвісти захисників
***
Осінь, зима, ось і рік
прошкандибав уже, як
мамин любисточок зник
у вогнеметних краях.
Час – це пекучий часник,
вкусиш – аж очи скубе,
був мамин любчик і зник:
безвість усе пригребе.
Птах потривожений – дощ –
б'ється ночами у скло,
а повідомлення щось
гається все, не дійшло.
Десь-то автівка дирчить,
ні, вже проїхала повз,
кожна хвилина гірчить,
в спальню світанок заповз.
Наче повітря дмухне
запахом рідним, та ні…
І пробуксовують дні,
мов закінчилось пальне.
Скільки води утече,
скільки вогню ще мине,
жданики пустка пече –
тісто лише кам'яне.
Їж, бо зневіра – мара,
подруга тішить: кріпись,
Віра – сусідка стара –
час колихає: колись…
молитовне на повернення
© Copyright: Ирина Юрчук, 2024
Свидетельство о публикации №124083005083
Свидетельство о публикации №124083005083
Рецензии