Сад кохання

Я подарую тобі сад,
в якому ще цвіте калина,
там,де роки тому назад
я цілував уста дівчини.

Кохання згадую палке
і сад,в якому вдвох гуляли,
повітря чисте і п'янке
весною,як сади буяли.

Були ми вдвох у тім саду
клялись у вічному коханні,
коли приїду-в сад зайду,
який уже в осіннім вбранні.

Як приїжджаю до села,
приходжу у наш сад щорічно,
бо знаю,що любов була-
для нас залишиться навічно.

Вже постарів кохання сад,
хоч спогади мої далеко
не повернуть років назад,
з собою їх забрав лелека.

Та попри наші всі старання
в саду росте зелений мох,
це - сад життя мого кохання,
де ми були колись удвох.

Уже опав осінній сад
роки беруть своє щорічно,
а я спішу вірші писать,
бо знаю,що життя не вічне.

Ще молоді на вигляд зовні,
та ми все ближче до зими,
там,де цвітуть троянди чорні,
кохання вічного журби.

Неначе музика остання,
своїм віршем я все сказав,
вже зажурився сад кохання
я на увазі сад свій мав.

серпень 2024
О.Чубенко-Карпусь