Цап вiдбувайло

Чолов'яга у черзі терпіння з сусіднього ряду,
Вірнопіданний цап почувався окремим скотом.
Міркував: Чи згодують зажерам істоту порядну? -
Чи запестять байками мене до сердешних судом
Вигодовники світу омани, до статків охочі,
Що за стадо корисне сприймають мільйони голів, -
Ад’ютанти диявола - ті, що ламають до корчів
Поголів'я людей, де без винятку кожен волів
Просто жити собі, прикрашаючи мирнії стайні
Свіжоскошеним сіном пахучих картин-ікебан;
Віддавати на користь суспільства удої останні
У скарбницю загальну, де істиме бідний і пан.
І вживати хотіли. Натомість жертовниця сита
Годувала поплічників саме отих пастухів,
Що очолили вкрай розгалужені "Роги й копита",
Конвертуючи в бісові гроші покірливий хлів,
Чи то ставлячи в позу неквапом, чи - зразу у чергу
За тарілкою юшки, з кисейних що ллє берегів
У молочнії ріки казок - у брехню невичерпну,
Від якої народ пасовиська лише тетерів.
Аж допоки раби не полишили гострії кайла
І не здали ворів до Феміди - її терезам.

...Будем далі собі окликатись на "цап відбувайло",
Доки кожен з рядка ланцюга не відв'яжеться сам.


25 серпня 2024р.