Наша межа

Наші стосунки немов дитина,
Що народилася з вадами
Певними,
В неї не має очей,
Відсутні руки, грудна клітина,
І я не впевнена,
Що вона чує мову...

То як ми покажемо їй красу?
Навчимо обіймати?
Мене хтось питає знову:
То ти її мати?
Я  не чую, бо теж глуха і незряча,
Дівчина обертень з серцем міцним
Собачим,

Ховаюсь за велетнів теплими спинами
Відколи  мене вдочерили,
Серце моє калатає,
Давай його спинемо,
Вирвемо, кинемо
На вітрила,

Щоб тиша нарешті настала..
Бо любити сама я не хочу,
Молоко моє випили звірі,
Я довго  жила з ними в лісі,
Це зараз я вже на подвір'ї
Де кожної ночі
Зникає чергова
Курка....

Але ти не журися,
Дитина ще плаче,
Я знаю, ти теж із притулка...
Чого ти чекаєш?
Це завжди була твоя  вдача:
Вбивати одним ударом
Зліва...

Бити і бути як ти, вона вже не зможе,
В останнє на руки її візьми
Бачиш, яка красива...
На нас бо схожа
Вона і є
Ми

І наша межа.