Душі незатишно, самотньо, мов чужа.
І непотрібна стала. Мабуть, час настав.
Й для стаї лебединої оперення не вмасть, -
з роками посивіло і крило утратило розмах.
А мо, прийме її (бо мудрість не приймає вже таких)
лиш чорне вороння, що над полями каркає й летить.
Душа звикає поступово. Приживеться візаві
до холодів, вітрів і каменюк зі всіх боків.
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
Самотня душа
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124082400919
Свидетельство о публикации №124082400919
Рецензии