Запевнення

Застигла кров, і кава охолола,
Та тільки юне серце блискотить.
Непогамовна нутряна сваволя
Керунок завдає заздалегідь.

Уздовж дороги проростає терен,
І рученята норовлять кольнуть.
Бо є такі ляльки крізного неба,
Що не пізнають щастя абсолют.

Душевну гладь ніколи не побачиш –
Їх манять переливчасті шпилі.
Не тямилось тоді – не звинувачуй.
Ятриться підлий спадок на вогні.

Прозоре сприйняття гальмує колір,
Щоб якомога уникати ран.
Втопився до кінця незграбний докір,
Запевнення віщує кращий стан.

Урешті-решт жалію те дівчисько,
Погордливо вже зараз не дивлюсь.
Я залюбки схилятимуся близько
До цих очей. Я більше не стиджусь.

Випарується лічене минуле
Без вороття. Позбувшись каменюк,
Прозрівши геть, усе ж таки збагнула –
Посильна торба не обтяжить рух.

Загоїть темрява, властиво їй зціляти,
Чарують риси зниклих попелищ.
Як затаївся чорний джин в кімнаті –
Тож не вагайся. Вимани і знищ.