Якби ж тільки знати,
У якому разі на шлях повертати,
Коли ж припинити тоді озиратись?
Якої з сторін потрібно триматись?
З туманом ступати здавалося ліпше,
Бо зоряна стеля гадатиме більше.
І скільки ця подорож буде тривати?
А хто відповість? У кого спитати?
Там вигляне мавка з далекого лісу,
«Стежки доленосні, та цього не бійся.
Тоді тільки страхи перемагаєш,
Якщо беззупинно надію плекаєш».
У кожного є вона. Голкою в серці,
Солодка хмарина, гостріша за перець.
Сховалася найтаємничіша птаха.
Тобі було важко. Ти гірко заплакав.
Тримайся за неї, побачивши сяйво,
Відчувши, у сенсі малюється зайве.
Чи лячно, що гілка наказом проклята?
Не варто благання. Якби ж тільки знати.
Якби ж тiльки знати...
© Copyright: Анастасья Василенко, 2024
Свидетельство о публикации №124082104699
Свидетельство о публикации №124082104699
Рецензии
Але все ж нам годі блукати у лісі.
До дому нам треба, до себе в Полісся.
Всі казки колись повернуться до дому.
І все навкруги стане добре знайомим...
Дмитрий Дробин 30.08.2024 23:54 • Заявить о нарушении
До дому нам треба, до себе в Полісся.
Всі казки колись повернуться до дому.
І все навкруги стане добре знайомим...
Дмитрий Дробин 30.08.2024 23:54 • Заявить о нарушении