Ой, не склалося не судилося...
Сиві птахи мої зажурилися.
Доля плечі мої обіймає
У минуле мене повертає.
Там зустрілися ,народилися...
Там любили ми, та журилися.
Там плела косу моя Ненечка...
Там звела гніздечко лелеченька.
Дуже пізно, на жаль, розуміємо,
Що ту мить ніколи не повернемо.
Часу обмаль на все залишилося.
Тож здається усе це наснилося.
Не сумую, лише, повертаюся
У дитинство, де серце не крається.
Там родина моя посміхається...
Та душа моя тихо втішається.
Спогади
© Copyright: Кударенко Елена, 2024
Свидетельство о публикации №124081802400
Свидетельство о публикации №124081802400
Рецензии