Продаю життя

         

Хоча порохом з краю обпалене,
ще міцне, хоч залатане й ношене
і днів-гудзиків кілька поплавилось,
я життя, як блоху, продаю. Бо недорого.

По лекалам усіх буквоїдів пошитого,
часто в небо порожнє дивилося.
Ледь забруднене, але прожите вже,
хоч набридле й добряче знесилене.

Хоча стогне, скрипить, мов юдоль, воно знічене,
і щербатою брилою схилом вже котиться.
І нічого у ній вже не зміниться,
І, здається, нічого не може у ній вже згодитися.

Не прогнати життя і не викинуть,
не підвестись йому із птахами ізраночку.
І начебто усе, що задумав, зробив я і виконав, -
мені решта проститься (із неба підказано).

Я швидкого фіналу очікую божого.
І, не жаль, не шкода його небезпідставного. 
Я достойне життя продаю. Хай недорого.
Буде зимно? Зміняю на кожух баранячий.

P. S. 2001 рік. Тріпав пазуху першої книги і витрусив майже всі блохи. Одна дуже стара розмовляє російським санскритом. Залишив. Хай живе.

- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»































coverсія