ВМ ЯТЬ

На шляху, на шляху до Європи
Розгубила своїх людей.
Що так стане - ніхто не второпав!
Лиш регоче старий юдей.
В м'ясорубках зтікала кров'ю
Із кацапом зчепилась в війні.
Навіжений той ліз з "любов'ю"
Проживати в руїні одній.
Та прогавила синів-воїнів
Перед іншими ворогами
Що стрибали у танцях з рогами.
Їх безчинства тихо зкоєні...
Те з тобою було, Україно
І не раз, і не два, а п'ять!
В старі граблі ступає дитина.
В лобі має палюгою вм'ять.
Тож підбило мізки істотно
Та й струснуло в прийдешні віки.
Сновигає як привид з безодні
Посеред кладовищ прапорів.
Майорять жовто-сині до неба.
Безголосо волають вони!
Без числа жертв кидати потреба
Тих, що завше гендлюють в війні.
Царювати безкарно бажають
Узурпатори, лиходії
І чужий їм народ зневажають
Покоління його молодії.
Та й домовленості підкилимні
Не дівались нікуди проте.
Вбиті батько та син під калиною.
Зради гриб крізь тіла проросте.
Зрада тая спіткала, як лихо
Та й мільйони народу мого
Розкидала дІток малих...
Огортає міста вогонь.
Рада-зрада Чонгар готувала
Маріуполь, як дар - пуйлові.
Будівництвом шосе слугувала
Та й рашистам на доброму слові...
В щирі наміри, мов, повірим
Крокодилів характер терплячий
Бо Москва неспроста "III-й Рим"
І народів тих норов волячий.
На кордонах без фортифікацій
Жарить будемо - шашлики!
Крокодилячі моцні клики
Застереження містифікацій!
Та й подивимось в очі пуйлові...
Перестанемо ж бо стріляти!
Очі кров'ю налиті солові
Не вбачати!
Однак тоне народ безголосо
У кривавіїх ріках натомість.
Під світанок наллється колосся
Вдалині пусток сел і міст.
17 червня 2024 року