Ну що ж ви, друзі… Експериментую
Свої мотиви я на українській,
Віршами власними людей я мотивую
Та намагаюся достукатись до мізків.
Бо жалість вас не приведе на краще,
Не зробить з вас людей, подібних богу,
Не кидай ти своє життя на призволяще
Та не чекай на чиюсь ти допомогу.
З цими словами іду по Донбасу,
З доброю посмішкою посміхаюсь людям,
Втомився я від внутрішнього сказу,
Втомився я від слова «Не забудем»…
Так інший я для багатьох, я зрадник,
Багато часу по життю блукав,
Але для мене лише Бог той розпорядник,
З його порадами я довгий час шукав.
Своє покликання, свій шлях та свою долю,
Але все ж зміг лишитися собой
I мову використав я вже не як зброю,
А лише засіб боротьби лихой.
Той боротьби, що помагає жити.
Направлена вона не на людей,
А власних демонів приборкати убити
Мені легше, лиш коли я разом з ней.
***
© Copyright: Дмитрий Скобелкин 2, 2024
Свидетельство о публикации №124081202557
Свидетельство о публикации №124081202557
Рецензии