Сiльничка

(Заздалегідь вибачаюсь: використані та перелічені у вірші національності жодним чином не мають ніякої конкретики та яких-небудь градацій. Їх обрано суто в позиції поетики і фонетики).


Кав'ярня Світу сповнена людей:
Є турок, росіянин та юдей,
Француз, араби, жителі Тоскани.
З усіх боків, з геть різних полюсів -
Ті, хто у човен Ноя вчасно сів, -
Жили собі, не ставлячи паркани;
Складали десятини у мошну,
Варили каву разом запашну,
По-дружньому повчаючи неробу
За негостинну тістечка ваніль.
Якщо біда - гуртом і звідусіль
Хворіли на одну і ту ж хворобу
Супроти безпорядку на столах...
Тут був Христос і Будда, і Аллах,
Одним повіртям дихали предтечі;
Тут мова розумілася всіма
І кожен з себе теплу річ знімав,
Щоб жербаку накинути на плечі
Пожертву, втім а Богові - своє...
Дивились всі як Той напої п'є,
Роздоллям огортаючи планети;
Як ллє в ліси цуркові береги. -
То все було Митцеві до снаги:
Мирити люд без жодної вендети,
На хатній посуд плавити мечі...
То в тій Кав'ярні Бог охайно вчив
На осаді біблейському скрижалі
Про те, що людство знищено не раз
Війною під орудою образ,
Бо ті - не сіль Землі, вони безжальні...
Знання всі смакували крадькома.
Епохи йшли, за ерою зима
Молола в кавоварці свіжі зерна,
Від плевел відділяючи, від свар
Тодішніх істин кавовий навар -
Кав'ярня та була, бодай, кошерна
Для всіх... Допоки в рай не вдерся Біс,
В солодощі багряну сіль привніс,
Б'ючи на крихти печива цукрові...
Чашки тремтіли, видихся кальян,
Полізли списи предків на містян,
Сини - на батька, рідного по крові.
Й наразі так, в теперішні часи:
Без шлейфу кава, лиця без краси
І Бог сховав терпіння за ікону
В Кав'ярні, де не прибрані столи
Ще з тих подій оманливих, коли
На мапу хтось пролив війну солону
Та не закрив від нечисті дверей,
Де кожен українець та юдей,
Болгарин, італієць, росіяни,
Спираючись на втрачені знання
До цього часу сліпо, навмання
Збирають скрізь уламки порцеляни...


09 серпня 2024р.