Від пекла – до раю –
ніщо нам не нове.
Як буду уже помирати,
торкніть мене словом,
степними вітрами,
циганським привіллям…
Боятись не буду, - я рани
посиплю лиш сіллю.
Коли над бідою
схиляючись зникну,
не буду я добрим
та чесно повинним.
Живуть усі втрати-проріхи,
всі латки в душі недотепи,
та іноді в них іще світло
горить піднебесне.
Від пекла – до раю –
земна та дорога.
Коли помираю,
торкни мене, Боже.
І болем новим я віддячу,
і новим віршем зорепадним,
усе зафіксую, на вус намотаю,
тоді я воскресну звичайно.
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
Дорога
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124080900925
Свидетельство о публикации №124080900925
Рецензии
