Диптих

О! Де та мить, коли забуду
Про муку, кров і про руїни
Моєї милої країни
Й тим перейматись тільки буду,

Чи добра кава спозаранку,
Чи є зручні квитки до Львова,
Чи вправна літня сукня нова,
На дачі як владнать альтанку...

Заснуть в війні -- а встати б в мирі!
Щоб гуркіт в небі -- лиш від зливи,
Щоб спалах -- лиш в очах від дива,
Щоб лиш -- любов, серця щоб -- щирі!..

Щоб так чекати мить відходу,
Не як можливий жах і відчай,
А двері ті,  де зможу свідчить:
Любові знаю вже природу!
   

             2
О ні! Та мить, коли забуду
Криваву муку України,
Вже не настане. Не полину
У забуття вже. Так, я буду

У Бога міць таку просити,
Щоб попри біль мій незабутній
Душі буть мужній і могутній
Настільки, щоб катів простити.

Отак: простити й пам'ятати --
Найтяжче. Забуття спасає
Від болю. Боже, хай краяє!
Дай надприродний дар прощати!

               
                2024