Молох

Несила мовчати. Базікання, повне думок,
Висловлює, наче здається, дилему даремну.
У чому таланить - не знаю чого на зубок:
Мені про Хому, я однак бурмочу про Ярему.
Про те, що до Молоху линуть качки підсадні,
Лишаючи після прильоту розкрадені гнізда,
Чия причепурена совість дрейфує на дні
Нестачі законів, на розі сусіднього міста,
Забутого Богом, кийками забитого вщент,
У центрі якого щоденні жертовники повні;
У місті, побиті якого - округлий процент;
В містечку, що плаче таємно, всміхаючись зовні
До мирних містян, що наразі їх меншає рід,
Допоки у бік промисловості клацають пащі
Гостей карколомних. То може замовити слід
Молитву суцільну, що впрошують долі пропащі
Та майже прощають померлі... цивільні жінки -
Чиїсь матері та кохані, чиїсь господині -
Загиблі від вчора за планом небесним чітким.
Прощають, бо брами Господні занадто гостинні
До всіх без розбору. Воно зрозуміло чому -
То прояв забутого людством вогню милосердя:
До дурня Ереми, що завжди спіткає Хому
В пустих теревенях словес, що малює майстерня
Моя трикімнатна, де люстро доволі криве;
До війська вождя, що застиг в металевім погрудді;
До пащі війни, що ночами нестерпно реве
Й до цілого Світу, що Ти залишив у спокуті
За давні гріхи поколінь... Відпусти, Позивач,   
Зав’язаний зашморг на шиї рішучого вбивці.
Якщо то вже так, то жінкам особливо пробач,

...Загиблим чудового дня на життєвій зупинці.


Молох - символ жорстокої сили.


Пам’яті невинних.
Зо два дні тому, у сорока кілометрах від мого дому, від поранень після далекоглядної роботи ствольної артилерії, пішли з життя дві жінки, що неквапом поверталися додому.

06 серпня 2024р.