Янгол Охматдиту

(Присвячується Світлані Лук’янчук, загиблій героїчній лікарці-нефрологу «Охматдіту», яка до останнього рятувала діточок підчас жахливої трагедії…)

Таке короткеє життя... Але – такеє благородне…
Така недовга місія… Й таке високеє служіння Їй – до краю!..
Усе життя – сама присвята хворим діточкам! – і в «нагороду»
Те вкрай-турботливе, вкрай –неспокійне життєчко в їх пам’яті – безкрає!..

Але – то пам’ять… пам’ять!.. Тільки скільки… скільки!.. чад ще
Залишилися біля пам’ятного моря теплого, як сиротинки…
З хворобами своїми – наодинці… У ворожім «чаді»…
У тьмарячих життя щомиті! «твАрячих сутінках»!..

О, скільки «теплих скарбів» було в тій душі –  звідкіль?! - на диво!-незліченних! -
Бо так недоленька Її Любов’ю батьківськой і чоловічой обділила!..
Стільки Любові!.. розсяй-хмарної, крізь-тьмарної, сонце-обіймно-невичерпной
Не своїм діткам віддала,  Любові даром! ніби всиновила!!..

Та й справжніх лікарів від Бога, взагалі, не так вже і багато!..
І ось позбавили – незграбно – диво-лікарки – безбожнії рашисти...
Але все ж до останнього Вона творила свою справу – свято!
І рятувала від «за-руськомовних» «миротворців» - і «життя» дітОк, і – «жизни»!..

Але… й у Божих! Лікарів, нажаль, «всевишніх» сил немає…
Шалена Втома в час війни так часто – побратимка Смерті…
Вона знесиліла… А у душі моїй тепер весь час той Охматдіт» палає…
Й вона лежить… Й, здається, ще не зовсім згас весь – диво-світ! – в Ній!...

В душах живих – не згасне!.. Хай тремтить наш кожний ворог ненаситний!..
Бо він повинен нам – подвійно! - відповІсти – за всі ці «руїни»!..
Бо він не тільки – взагалі! – поруйнував Вкраїну всю – весь Диво-Світ наш!..
Але й мільйони загасив – диво-Планет – в живих й загиблих - українцях!..

Для диво-свІтів цих в житті! не знайдеш диво-квІтів! –
Щоб висловити надскорботну Вдячність – людям-«сонцям»! –
Бо наші  люди  – не вмирають, -ні! – вони із нами – й на тім світі!..
Вони – невидимий для ворога фронт відкривають – звідти!..
То – наші Янголи тепер, – Небесні наші Охоронці!..

І з ними, знаю я, й Світлана Лук’янчук, цей «Янгол» «Охматдіту»!..
І в світлу пам’ять вашу, чарівна нефрологиня,
Я трохи хочу Ім’я добре! ваше магієй поезії! змінити,
Та, навіть, ні! – ще більше морок-світу ваш чар-світ – «розкрити»! -
Бо після смерті не - «Світлана» - ви, - «Світлина»! Незгасима України!..

Не – мертві знімки, а – безсмертні твори, душ світлОпис! -
Нас закликають із могильних плит: «Геть Млу-Зневіру!»…
Й заради ваших усмішок – промінчикових, лагідно-жалОбних,
Наскрізь-засліплюємо Вільним Сяйвом того "рабо-звіра"!..

Й тому і цей – на вид безсилий – від знесилля! – вірш, він є – невичерпно-душевний!..
Бо до труни його несла натхненая - Любов’ю вашою! – моя душа-небога…
І диво-квіти! знайте, знайдемо, все ж, все ж здобудемо! вам ще ми! –
Бо вам, Світлано, і всім нашим згаслим душам - невимовно-щедрим
Принесемо на вічно-світлу пам’ять – диво-Квітку нашой Перемоги!..

Світла пам'ять і Царство Небесне Вам, Світлана...

Текст, як завжди, містить оказіоналізми