Проводи пiд дощем
Шалений гуркіт пам'ятаю:
дощ проливний за комір стрімко
і проводжаю я до хати
дівчисько з танців пізно.
Юнак сором'язливий,
щось плів їй про сонет відважно,
а губи її, ніби вишні,
у відповідь лиш посміхались.
Намокла блузки її вигин,
й моя святая юність, звали ніби
на смерть з собою так стидливо,
плід заборонений в раю щоб з'їсти.
Дівочі очі так лукавили і мліли,
мов сміючись із мене, і незграбні
мої благальні руки, - бо не сміли,
і хвилею мій мозок накривало.
Я згадую заходи сонця й часто
заснути серце не дає вже звично
й провів би я її до хати,
але ніхто тепер мене не кличе.
Букетом-подарунком юність марить.
Пішли їй щастя, всемогутній Боже!
Нехай кружляє листя в парках, -
осінні проводи вже стали найдорожчі.
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124080702376
Свидетельство о публикации №124080702376
Рецензии
