Світу грозиться Схід,
Камінь іде на спід,
тільки лихо не матиме споду
від народження і до заходу.
Злодію все одно,
в серце, чи у вікно.
Хвилі марять дістатися суші,
куля вбивця полює на душі.
Насолода вітрів - пружні груди плекати на мачті вітріл.
Можна скурвитись ще до постання,
можна сірим віддати останнє.
Не вартують нічого мости до чужих берегів.
Сила правди на пласі мовчання,
неміч сили в сліпому мовчанні.
Досить ховатись від
неумолимих бід.
Тільки раз і назавжди вмираєм,
тільки любих кохають навзаєм.
Годі терпіти біль,
Шабля влучає в ціль.
Не звитяга взиває героїв,
а незгода бродяжити строєм.
Свій кобзар-заповіт залишають нащадкам вітри і Харлан :
- До останнього битимось сполом,
надолужимо згаєне згодом.
Насувається степ на поля і садиби мирян.
В світі кожна зима дострокова.
В світі кожне життя винятково.
про незгоду бродяжити сполом
© Copyright: Цветков Александр, 2024
Свидетельство о публикации №124080400472
Свидетельство о публикации №124080400472
Рецензии