Cinema

ЗІРКА НА ІМ' Я СОН-ЦЕ.

Білий шум - чутно лише гомін, шопіт і сміх,
Випромінюване тремтить в потоці світло.
Тут кожен свій залишив пройдений шлях,
На мить затіняючи прозоре зоряне літо.

Білий сніг, сіре крижане насто,
На розтрісканому плацу землі.
Ковдрою лоскутною на ній —
Місто, оповите в петлі доріг.
І жовтий вогкий дим над містом. -
Місту майже півтори тисячі років,
Прожитих під світлом зірки
На доцільне і влучне ім'я Сон-це.

Півтори тисячі років — війна,
Війна без особливих на те причин.
Війна — справа молодиків,
Ліки проти зморшок і сивин.
Червона, червона кров —
Через годину просто земля,
Через дві на ній квіти та трава,
Через три вона знову ожива
І зігріта випромінюванням зірки
На влучне ім'я Сон-це.

І ми розумієм, що так було завжди,
Що долею більше любимий,
Той, хто живе по іншим законам
І хто помре ще зовсім молодим.
Він не пам'ятає слово "так" і слово "ні",
Він не пам'ятає не чинів не імен.
І спроможний дотягнутись до зірок,
Не вважаючи, що це лише сон,
І впасти, опалений зіркою
На доцільне ім' я Сонце.

Білий шум - чутно лише гомін, шопіт і сміх,
Випромінюване тремтить в потоці світло.
Тут кожен свій залишив пройдений шлях,
На мить затіняючи прозоре зоряне літо.

*
КАЗКА

Знову новий починається день,
Ранок прожектором б'є крізь вікно,
І мовчить відключений телефон.
Знову сонця на небосхилі не спостерігаю,
Знову бій, кожен лише сам за себе,
І мені здається, що наша зірка
Не більше, ніж вигадана примара.

На екрані вікна,
Казка з нещасливим кінцем,
Дивна казка... там. —

Стукає кулеметом дощ,
Вулицями осінь блука,
І стіна з цеглин-хмар міцна.
А дерева захворіли на чуму,
Захворіли ще навесні,
Донизу летять долоні-листя,
Що махали нам з висот.

Там, на екрані вікна казка
З нещасливим кінцем.
Дивна казка...

А потім приїде вона.
Збирайся, — скаже, — пішли...
Віддай землі тіло,
Ну а тіло ще мало-мало не заспівало,
Ну а тілу не додали любові,
Дивна справа...

На екрані вікна,
Казка з нещасливим кінцем,
Дивна казка...

*

ПІСНЯ ПОЗБАВЛЕНА СЛІВ

Пісня позбавлена слів, ніч, коли не до снів,
Все в свій час, ми в полоні зими та на весні,
Кожній ясній зірці — свій неба шматок,
Кожному синьому морю — дощу ковток.
Кожному дозрілому яблуку місце впасти,
Кожному злодієві можливість вкрасти.
Кожному псові — палицю та кості м'ясні,
Кожному вовку — злість та ікла міцні.

Знову за вікнами звичайний день,
На двобій день викликає мене новий.
Я відчуваю, затуляючи свої очі, —
Тисне весь світ і йде на мене війною.

Якщо є блукаюча отара, то є поводир-пастух,
Якщо є тіло і прагнення, то має бути і дух,
Якщо кроки є, то вони залишають свій слід,
Якщо навкруги пітьма, то повинно бути світло.
Бажаєэш чи ти змінити цей зовнішній світ,
Зможеш чи ти сприймати його таким як він є,
Щоб піднятись, і вийти з щільного стада вон,
Посісти на електричний стул чи трон?

Знову за вікнами звичайний день,
На двобій день викликає мене новий.
Я відчуваю, затуляючи свої очі, —
Тисне весь світ і йде на мене війною.

*

Хмарний поводир випасає отару в небосхилі
І я все ще вірю в обітовані вісниками чудеса.
А потім прийде вона, збирайся, скаже, пішли
Віддай землі тіло, але тіло не заспівало пісню,
Ну а тілу не додали кохання. - Дивна справа...
Там за вікном, казка зі щасливим кінцем,
В усіх відношеннях дивна казка, де під ногами
Залишає свій слід по дорозі зоряний пил.

*

       Світлій пам'яті творчості Віктора Цоя...

© 2024, одналюдина (мої вільні переклади)

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Дуже проста лірична та смислова основа віршів Віктора Цоя, при всьому цьому близько підлягала до відчуттів навколишнього світу і власних почуттів, що вирували в нас молодих, тому вони надихали навіть насвої власні вірші, що лягали на музичні лади відомих гуртів того часу.

Телефони дротової епохи коммунікацій зєднували люблячі серця на просторах великого міста і весь час замикали на бесідах віч на віч між юними серцями.
Були просто російськомовні вірші, а були переклади, що писались саме для цих бесід вечорами та ночами, які не могли стримувати та контролювати "люблячі батьки" з їх баченням та побажаннями щастя для своєї дитини...

       "Кіно" — переклади для О.

( з альбому "45" )

Я прикований до тебе кожного свого дня,
Я завжди мандрую, навіть у рідному місті...
Я тебе  без слів розумію,
Всі між нами слова зайві.
Мені здається, що я тебе добре знаю,
Мені здається, що ти — це і є я.

Ти моє зоряне дерево. Ти моє дерево...

Я знаю, що моє дерево не проживе й тижня.
Я знаю, моє дерево приречене в цьому місті.
Але я весь свій час проводжу поруч із ним,
Мені всі інші справи набридли.
Мені здається, що це мій дім.
Мені здається, що це мій друг.

Я посадив дерево. Я посадив дерево...

Я трохи щурюсь на світло і тому ношу окуляри...
Але навіть по м'якій силуета плямі пізнаю тебе.
Я тебе  без слів розумію,
Всі між нами слова зайві.
Мені здається, що я тебе добре знаю,
Мені здається, що ти — це і є я.

Ти моє зоряне дерево. Ти моє дерево...

Я знаю, моє дерево завтра може зламати  школяр.
Я знаю, що моє дерево скоро залишить мене.
Але поки воно є, я завжди поруч із ним,
Мені з ним радісно, мені з ним боляче.
Мені здається, що це мій світ.
Мені здається, що це мій син.

Я посадив дерево. Я посадив дерево...

*

Ніч, день – спати ліньки.
Є дим, чорт із ним.
Немає снів, є сон років.
Кіно скінчилося давно.
Мій дім, я в ньому
Сиджу пеньок пеньком.

Є світло, сну нема.
Є ніч, уже йде геть.
Стоїть таз, горить газ.
Клацання – і газ згас.
Час спати – у ліжко.
Вставати, завтра вставати.

*

Біла гидота лежить під вікном,
Я ношу шапку та  шкарпетки вовняні.
Мені скрізь незатишно, і пиво пити у брухт.
Як мені позбутися цієї незносної туги
По вас, сонячні дні?
Сонячні дні. Сонячні дні.

Мерзнуть руки та ноги і ніде сісти.
Цей час схожий на суцільну ніч.
Хочеться в теплу ванну залізти,
Можливо, це позбавить мене туги
По вас, сонячні дні?
Сонячні дні. Сонячні дні.

Я роздавлений взимку, я хворію і сплю,
І часом я впевнений, що зима назавжди,
Ще так довго до літа, а я ледве терплю,
Але, можливо, ця пісня
позбавить мене від туги
По вас, сонячні дні?
Сонячні дні. Сонячні дні.

*

( з альбому "Начальник Камчатки")

Гроза за вікном, гроза
З того боку вікна,
Горять ліхтарі та химерні тіні.
Я дивлюся в ніч,
Я бачу, що вона темна,
Але це не стане на заваді
Прогулянки романтика.

Підворітні страшні,
Я чую, як грюкають двері.
Чорні кішки перебігають дорогу.
Нехай тікають,
Я у ці казки не вірю.
І це не стане на заваді
Прогулянки романтика.

Важко йти,
Я вийшов уже давно,
І вечір у гостях був такий приємний і веселий.
Я пив вино,
Я так люблю вино,
Але це не стане на заваді
Прогулянки романтика.

Я прокинувся у метро,
Коли там гасили світло,
Мене розбудив чоловік у червоній шапці.
Це кільце,
І зворотного поїзда немає,
Але це не стане на заваді
Прогулянки романтика.

*

Ми не бачили сонця вже декілька днів,
Наші ноги втратили міцність на цьому шляху,
Мені хотілося увійти до будинку, але тут немає дверей,
Руки шукають опору і не можуть знайти.

Я хочу увійти до цього будинку…

Я сточив не один медіатор на тертці струни,
Бачив багато озер, але я не бачив морів,
Акробати під куполом цирку не чують прибій,
Ти за цією стіною, але я не бачу двері. Відбій...

Я хочу бути лише з тобою…

Я народився на стику сузір'їв, але жити не можу,
Вітер двадцять метрів за секунду вночі та вдень,
Раніше я читав книги, а тепер я їх палю,
Я хотів йти далі, але я збитий з ніг дощем.

Я хочу бути з тобою… щє і ще...

*

У моєму будинку не видно стіни,
У моєму небі не видно місяця.
Я сліпий, але я бачу тебе,
Я глухий, але я чую тебе.
Я не сплю, але бачу сни,
Тут немає моєї провини,
Я німий, але ти чуєш мене,
І цим ми сильні.

І знову приходить ніч,
Я п'яний, але я чую дощ,
Дощ для нас…
Квартира порожня, але ми тут,
Тут мало що є, але ми є.
Дощ для нас…

Ти бачиш мою зірку,
Ти віриш, що я піду.
Я сліпий, я не бачу зірок,
Я п'яний, але я пам'ятаю свій тост.
Ти дивишся на Чумацький Шлях,
Я – ніч, а ти – ранкова суть.
Я – сон, я – міф, а ти ні,
Я сліпий, але бачу світло.

І знову приходить ніч,
Я п'яний, але я чую поцілунки доща,
Дощ для нас…
Квартира порожня, але ми тут,
Тут мало що є, але ми є.
Дощ для нас…

*

Третій день з неба тече вода,
Дуже багато тече води.
Кажуть, так має бути тут,
Кажуть, це завжди так.

Знаєш, щоночі
Я бачу уві сні море.
Знаєш, щоночі
Я чую уві сні пісню.
Знаєш, щоночі
Я бачу уві сні берег.
Знаєш, щоночі…
Прискорюється пульс серця,
Ти затьмарила мої очі.

Ми приходимо додому,
Люди ходять з дому в дім,
Ми сидимо біля вікна вдвох,
Хочеш, я тобі розповім…

Знаєш, щоночі
Я бачу уві сні море.
Знаєш, щоночі
Я чую уві сні пісню.
Знаєш, щоночі
Я бачу уві сні берег.
Знаєш, щоночі…
Прискорюється пульс серця,
Ти затьмарила мої очі.

© (мої вільні переклади 1987~1991р), одналюдина