I раптом, як прожив сто тисяч лiт,
коли пройшов і біди, і страждання,
взнаєш, що головне – це не кохання,
а тиша, де – без віршів і без слів –
приходить розуміння висоти
безкрайнього, як мудрість Бога, неба,
і тиша – та єдиная потреба,
в якій спокійний і щасливий ти.
І молишся на тишу ніч і день,
і чуєш вдячність Богові за тишу,
і ось тоді приходять в душу вірші,
в яких – у тиші – Бога сенс буде...
Віктор Зелік (13)
I раптом, як прожив сто тисяч лiт
© Copyright: Миклош Форма, 2024
Свидетельство о публикации №124080302188
Свидетельство о публикации №124080302188
Рецензии