Шановний пане Бiль!

До раті звернення: Що в біса коїться? — без верхніх поверхів стоять дома;
Сповита мурами моя околиця — чи то по-братньому, чи жартома.
Свавілля шириться посеред відчаю; на шиях ярмами лежать хрести,
Що в церквах обрані та далі рідшають, бо їх знесилені тепер нести

Прикуті кривдою до краю немочі понурі людоньки по волі зла
Та гребля скривджена заради ленощі й червона маківка, що там росла,
Аж доки зграями набігли ворони, з добра зриваючи його вбрання,
Удари сиплячи на люд нескорений — чи то поціливши, чи навмання.

То, пане Велетень, чи файно спиш, коли краватка ніжиться на вішаку?
Коли горять твої військові вишколи та утамовують свою жагу
До крові братньої? Чи задоволені заліза пагорби та чавуну,
Що наплодили їх ті печі доменні — чи то на мирний лад, чи на війну?

Напевно входили вузькими брамами солдати впевнені та вояки,
Шкода, напоєні словами бравими — неволі всупереч чи завдяки?
Чи сейфи жадібні тепер заповнені, Зброяре, наймитий до лав бояр,
За те, що вилиті криваві повені та сльози батькові на Часів Яр?!

Шановні покидьки! Війна зневажлива! Звання завищені! Царі тортур!
Життя щоб кожного відтоді важило, від вас намолено високий мур,
Тому що діти наші рани гоїли та на бруківці й досі сплять дома.

Ви ще б то шибениць собі накоїли — чи то від відчаю, чи жартома...

02 серпня 2024р.