Простор

   Н.Бидненко
Тут жив мій час і простір вільно дихав,
Лежало сонце в прямокутнику вікна.
Та десь в кутку в пітьмі озвалось лихо,
Прошепотівши: «Будеш знов одна!
Не вір йому – не ти в душі у нього,
То просто жарт з жорстокістю навпіл…»
Ось білий день засновує тривога:
Де час і простір, сонце-поводир?
Тепер сама, ні в просторі, ні в часі,
Не гріє сонце – що йому не так?..
Минає все, і пам’ять тихо гасить
Щасливих днів уже прогірклий смак.
***
Здесь жило мое время и простор свободно дышал,
Лежало солнце в прямоугольнике окна.
Но где-то в углу во тьме окликнула беда,
Прошептав: «Будешь снова одна!
Не верь ему – не ты в душе у него,
Это просто шутка с жестокостью пополам…»
Вот белый день основывает тревога:
Где время и пространство, солнце-поводырь?
Теперь сама, ни в пространстве, ни во времени,
Не греет солнце – что ему не так?
Проходит все, и память тихо гасит
Счастливых дней уже прогорклый вкус.