Николай Винграновский 1936-2004 Элегия Цветами бел

Цветами белыми отпахла липа,
И покатилась летняя гроза.
Высматриваешь ты другого лета,
А я и этого тебе не доказал...

Волна всё пахнет яблоком и телом,
Повесил голову уж облетевший мак...
Не всё ещё с тобой мы дохотели.
И не проститься нам с тобой никак.

И смех наш влажен, слёзы не солёные,
Ещё не гонят в спину нас года,
Ещё далёко нам до зимних звонов,
Хоть и весенних не услышать никогда.

Цветами белыми отпахла липа,
И покатилася гроза, хоть плачь.
Высматриваешь ты другого лета,
А я об этом не могу сказать...

И каждому в свой срок своё потребно,
Всему свой час, гореть и отгорать...
Темнеет лист на светло-тёмном небе,
И с края неба теплится заря...

1968

Елегія

Відпахла липа, білим цвітом злита,
І з літа покотилася гроза.
Ти виглядаєш іншого вже літа,
Тобі ж цього я ще не доказав…

Ще пахне хвиля яблуком і тілом,
І сушить голову за цвітом своїм мак…
Ще нам не все з тобою дохотіло.
Прощатися нам ніяк і ніяк-

Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні,
Роки ще нас у спину не женуть,
Нам ще не чуть зимових наших дзвонів,
Хоча й весняних дзвонів вже не чуть…

Відпахла липа, білим цвітом злита,
І покотилася гроза аж до плачу,
Ти виглядаєш іншого вже літа,
А я, печальний, в цьому ще мовчу…

То кожному його в його новій потребі,
То кожному свій час, що неодмін згоря…
Темніє лист на світло-темнім небі,
І біля неба гріється зоря…

1968