Константин Симонов На смерть Бориса Горбатова

Погану жінку він кохав,
Сам бути добрим хлопцем дбав…
Для ворогів був ворогом,
Для друзів - тепла донором.

Вмів поспішать до друга,
В біді подати  руку,
Кликати в атаку роту,
Грудьми стати в негоду!

Добро й сміливість показав,
Вірність свою країни.
Лише одного не додбав
В житті короткім гіднім.

Узяти  відсунути поглядом
І розглянути як слід вже
Ту, що живе із  поруч з ним,
Що спить із ним і ділить їжу;

Ту, що вже с  першої зустрічі
Була з ним усіх коротша,
Життя його все калічучі
І честь його брудніша.

Ця, з ким він  тугой жив, вона –
Можу ручатись жваво,
Що означає  «дружина»,
Поняття і не мала.

Своі все ручки, ноженьки
Пестила в жаліла,
А більш нічого божеська
На світі і не вміла:
Ні сіяти, орати, жати,
Думати,  народжувати,

Не просидить сестричкою,
Коли він хворий, ніч,
Хоча малой дрібничкою
В біді дати поміч.

Згадаєш – так в очах темно,
За життя в неї лише одне
Уміння  вистачило
Звести  його в могилу!

А де ж були друзі тоді?
Я винен сам, і також ти!
Мовчали, підмечали,
Головами гойдали:
Мовляв, це же не файно .
Торкатися  життя  тайного!
Ось так і не торкнулися,
Як помер лише — прокинулися!

Примечание

     Горбатов и Симонов были друзья и соратники до самого высшего уровня.
И даже жены их похожи. Невольно кажется, что поэт метил и в свою Серову.
      Уязвленная Окунева (лучшая роль - Пышка) в сердцах прокляла поэта.
Итог - смерть от рака легкого в 63 года в расцвете творческих сил…