Лебедине... Дьоготь та кропива

   Братові присвячую... та в ім'я миру.


Мріється трохи... До миру обернеться час
І перепише на спокій тугу неминучу,
Бо хрестоматій томи налаштовують нас:
Війни на кожній сторінці... Відкрию і влучу
В лан колосистий, скривавлений купою тіл,
Змерзле, червоне льодовище вражої бійки,
В мирний шпиталь і бійцями завалений стіл.
Стільки то коїться може ще? ...Господи, скільки?
Чом не ввійти до історії вітром палким,
Що переб'є сухостій на терени квіткові,
З коїх бджолині родини приносять пилки
В діжку спільноти... Чому то мовчать колискові
Біля незайманих ліжок огрядних синів,
Кинутих лютим наказом у мелене пекло.
Боже, на скільки-то Світ воюватий здурнів?
Боже, то скільки невинного людства полегло?
Всюди, де пальцем не ткнеш у книгарню епох, —
Біль і вінки, і нещастя несуться дворами;
Там же на хатніх іконах відвернутий Бог
В пильнім кутку непомітно замолює драми
Й шле покаяння на Землю у формі листа:
"Зчуйся, вгамуйся, людино, пророцтва читай-но!"
Дурні натомість в катівні уводять Хреста
І розпинають під оплески, втім, одностайно,
Не відчуваючи внеску і дьогтю свого,
Влитих до самого краю бджолиної діжки
Та перемащених медом охайних голгоф,
В леза до котрих заманюють янголів пішки
Друзі Пілатові... Друзі? — Та хай йому грець! —
Хай то народ схаменеться і скине кайдани,
В прірву загонить свиней — не жертовних овець,
Зріже джгути окаянні, бинтуючи рани.
Може тоді і гармидери дійдуть кінця,
З різних боків географії сгинуть стремена.
Хай то приплоду всміхнеться живуча вівця
...І віднайдеться могила в степу безіменна
Та навкруги її виросте соняшний лан;
З ядер насіння полл'ється церковна олія
І — до глибин водночас заживаючих ран
Рідного... Поки віршоване серце воліє
Вимкнути світло, оглянути пам'ять світлин
І, розпускаючи мертву петлю у польоті,
Брату зв'язати душею кропив'яний тин
...Й вимити руки, по лікті замурзані в дьогті.

25 липня 2024р.